Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014


Микола Хвильовий (1893-1933)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

Микола Хвильовий (справжнє прізвище - Фітільов) - один із представників доби Розстріляного Відродження, активний учасник літературної дискусії 1925-1928 років, видавець, вихователь цілого покоління письменницької молоді.

Народився Микола Фітільов в селищі Тростянець Охтирського повіту на Харківщині (тепер Сумської обл.) у родині вчителів. Під час першої світової війни він мобілізований до армії, перебуває на фронті в Білорусії, де його обирають до дивізійної Ради солдатських депутатів. Служить на Волині, Галичині, проходить землями Польщі, Румунії, Буковини. Сам письменник характеризує цей період як час повного духовного занепаду. Тільки потрапивши до газової команди (бо знав хімію), він зустрічає нових людей, включається в активну політичну боротьбу, веде агітацію проти війни. Після госпіталю повертається додому, бере участь у боротьбі з денікінцями, організовує повстанський загін.

У 1919 році М. Хвильовий розпочинає літературну діяльність, пишучи «агітки» для плакатів і газет. Виходить його перший друкований твір - поезія «Я тепер покохав город». У цьому ж році письменник вступає до комуністичної партії. Згодом переїжджає до Харкова, де, уже будучи відомим літератором, працює на заводах, веде політичну пропаганду, постійно стежить за розвитком нової української літератури, багато читає, стає членом редколегії журналу «Червоний шлях», друкується в газетах, журналах, альманахах.

1923-1925 роки - найбільш плідні роки у творчості М. Хвильового: виходить друком книжка новел та оповідань «Сині етюди», збірка «Осінь», повість «Санаторійна зона», збірник літературних памфлетів «Камо грядеши». Академік О. Білецький назвав письменника «основоположником справжньої української прози» і наголосив, що вплив його книг «Сині етюди» і «Осінь» широкий, вони, по суті, визначили все коло проблем нашої революційної белетристики. Так, у новелах «На глухім шляху», «Колонії, вілли...», «Редактор Карк» письменник показує, як непомітно заповзають у душі деяких партійців мікроби обивательщини, самозакоханості, він показує, як стихія життя підминає людину і вона зневірюється, стає байдужою.

Закони тоталітарного мистецтва роз’їдали й знищували справжню культуру: активно входила в моду тенденція лише оспівувати, возвеличувати існуючий лад, факт будівничого життя суспільства мав бути основою кожного художнього твору, а сама художність, стиль, образність, форма були вторинними. У літературу йшли селяни й робітники - «сількори» й «робкори», які часто не мали поняття про справжню літературу, але вважалися письменниками. Микола Хвильовий виступав проти фетишизації поняття «пролетарська культура», вважаючи, що це передбачає регламентацію, диктаторство, нав’язування ідей, тем, стилю, а отже, прирікає письменників на консерватизм художнього мислення. Письменник бажає, щоб національне мистецтво не було мистецтвом підсобним, а щоб досягло рівня розквіту світових мистецтв. Звідси його заклик під час літературної дискусії 1925-1927 років орієнтуватися «на психологічну Європу», звідси його надія на «азіатський ренесанс», звідси його заклик не орієнтуватися на літературну Москву, більше того, - геть від великодержавного шовінізму, від сліпого копіювання зразків російської літератури, яка творилась у 1920-ті роки. Письменник передчував, що система перероджується в диктатуру, що гуманістичні принципи суспільного життя лише декларуються - голодом виморюється народ, бачив, як безконтрольно й безкарно владарюють ЧК, ОДПУ. У 1926 році виходить збірка літературних памфлетів М. Хвильового «Думки проти течії», «Апологети писаризму», роман «Вальдшнепи», трактат (памфлет) «Україна чи Малоросія?», епіграфом якого стали слова Ф. Шіллера «Рабство - річ ганебна, але рабська психологія в свободі - гідна зневаги». М. Хвильовий, вражений ідеологічними засадами нової влади, пише: «І якою злою іронією на адресу тієї ж (української) літератури звучать ці безграмотні поради орієнтуватись на московське мистецтво. Волею історії вийде зовсім навпаки: російська література для свого відродження зможе знайти чарівний бальзам тільки під буйним живим деревом відродження молодих національних республік, в атмосфері весни колись пригноблених народів. Але це трапиться тоді, коли національні генії України, Білорусії, Грузії і т. д. побідним тріумфальним кроком будуть іти по Західній Європі під грім фанфар, які розбуркають віковий сон жидкобородого «богоискателя», які навіки придушать в нім почуття великодержавницького шовінізму й примусять його поважати сусіда. Клин вибивають клином, а не проповіддю християнського соціалізму». Своєрідною відповіддю на виступи М. Хвильового стали слова Й. Сталіна у листі до Л. Кагановича: «В той час, як західноєвропейські пролетарі з захопленням дивляться на прапор, що майорить у Москві, український комуніст Хвильовий не має сказати на користь «Москви» нічого іншого, крім як закликати українських діячів тікати від «Москви» «якнайшвидше». І це називається інтернаціоналізмом! ... тільки в боротьбі з такими крайнощами можна перетворити зростаючу українську культуру і українську громадськість в культуру і громадськість радянську».

1933 рік. У травні арештований друг М. Хвильового М. Яловий. Масові репресії. Голод на Україні. Хвильовий гарячково шукає пояснень цим подіям, але не знаходить. 13 травня М. Хвильовий збирає до себе у гості друзів, пише передсмертну записку і обриває життя пострілом з пістолета.

Передсмертна записка: «Арешт ЯЛОВОГО - це розстріл цілої Генерації... За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. За Генерацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола ХВИЛЬОВИЙ. «Отже», як говорить Семенко... ясно. Сьогодні прекрасний сонячний день. Як я люблю життя - ви й не уявляєте. Сьогодні 13. Пам’ятаєте, як я був закоханий в це число? Страшенно боляче...

Хай живе комунізм.

Хай живе соціалістичне будівництво.

Хай живе комуністична партія».

З цього часу маховик репресій запрацює на повні оберти...

Перше після смерті М. Хвильового видання його творів у 2-х томах з’явилось у 1991 році.

Поміркуймо з науковцями

...між фізичною і моральною смертю - Хвильовий вибере першу, як менш страшну.

Д. Донцов

У творчій еволюції письменника дослідники (В. Агеєва) виділяють два етапи:

1) романтична, лірико-імпресіоністична, в основному безсюжетна проза (1923-1926);

2) урівноважена конкретно-реалістична манера письма, опанування майстерністю сюжетобудови у великих прозових формах (1926-1933).







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.