Українська література : довідник для абітурієнтів та учнів закладів загальної середньої освіти - В. А. Мелешко 2014

«Я (Романтика)»
Микола Хвильовий (1893-1933)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

Новела «Я (Романтика)» надрукована 1924 року. Вона присвячена «Цвітові яблуні». Таку назву має новела М. Коцюбинського, яка засвідчила його імпресіоністичну манеру і в якій він відкрив складні процеси людської психіки, показав своєрідне роздвоєння особистості - між митцем і батьком. Усі події у творі Коцюбинського знаходять своє переломлення в душі персонажа. Подібне маємо і в новелі Хвильового. Отже, присвята «Цвітові яблуні» - це натяк на митця- попередника як літературного вчителя, це спосіб налаштувати читача на глибоко психологічну імпресіоністичну річ.

Події новели Миколи Хвильового відбуваються в часи громадянської війни («Шалено напирають ворожі полки... йдуть фаланги інсургентів у контратаку») у палаці - будинку «розстріляного шляхтича», де засідає «новий синедріон, ...чорний трибунал комуни». Проте основа твору - боріння в душі персонажа між «Я - чекіст» та «але і людина». Чекіст, «главковерх чорного трибуналу комуни», заражений вірусом революції, убиває рідну матір. Отже, тема твору протистояння добра і зла, яке відбувається в душі та свідомості головного персонажа; він мусить вибирати поміж синівськими почуттями та обов’язками служіння комуні.

Ідею твору літературознавець Н. Зборовська визначає так: «Фатальна невідповідність між ідеалами революції та засобами їхнього досягнення, розвінчування революційного фанатизму».

Композиція новели пов’язана з синтезом письма Миколи Хвильового: поєднанням імпресіонізму та неоромантизму. Це визначило ліризацію і психологізацію твору. Отже, новела розпочинається ліричним вступом (прологом), у якому перед внутрішнім зором чекіста з’являється мати Марія. «З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія... воістину моя мати - втілений прообраз тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків». Спочатку - мінорний настрій («тиха жура», «добрість безмежна»), далі - наростання тривоги, насувається гроза («спалахують блискавки», «піняться гори»). Передгроззя гасить спогади чекіста-сина, який на мить полинув у дитинство, юність, де дзвеніли «росяні ранки і падав перламутр». Природна гроза зливається з душевним громом і відриває ліричного героя від спогадів про матір. З’являється ще одна гроза - «глуха канонада». Тепер уже насуваються зовнішні «дві грози» - та, що від неба, і та, що від землі/людей - канонада братовбивчої війни.

Такий тривожний ліричний зачин налаштовує на сприйняття трагедії, яка розіграється в наступних трьох частинах новели, допомагає зрозуміти дилему гуманізм - фанатизм.

Кульмінація твору: з-поміж черниць, яких привели до «чорного трибуналу», «Я» впізнає свою матір, але виносить присуд: «Розстрілять». Розв’язка новели трагічна: Я-чекіст «у млості, охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руки на шию своєї матері й притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузера й нажав спуск на скроню». Через матеревбивство «Я» повністю перейшов на бік засліплених фанатичних дегенератів революції.

Новела Миколи Хвильового побудована на внутрішньому монолозі «Я» за принципом градації.

Центральний персонаж новели є одночасно й ліричним героєм, й оповідачем. Про себе він повідомляє: «день і ніч пропадаю в «чека». Він очолює «чорний трибунал», до складу якого входять «доктор Тагабат», «Андрюша», «дегенерат (вірний вартовий на чатах)». Колись «м’ятежний син», тепер фанат-комунар дає їм лаконічну характеристику. Тагабат має «білу лисину й надто високий лоб», він - «злий геній», «палач із гільйотини», «вірний вартовий» прикметний «дегенаритивною будівлею черепа та «трохи» безумними очима, низеньким лобом {«Мені він завжди нагадує каторжника ... з відділу кримінальної хроніки»), юний Андрюша - «невеселий комунар» «з розгубленим обличчям...».

Головного героя по-різному сприймає довкілля: «бандит - за одною термінологією, інсургент - за другою», у його душі відбувається боротьба/проти- стояння: на ваги поставлено фанатизм і неможливий біль «перед цим прекрасним печальним образом» матері. Але бандитом-інсургентом керує ненависть, тому справедливо твердить «обиватель», що «тут засідає садизм».

Юний комунар то стає на коліна, благословляючи момент, коли зустрівся з Тагабатом і дегенератом, то знову хоче прихилитися до матері, аби відчути, як «вона підходить до мене, бере моє стомлене обличчя в свої сухі старечі долоні...». Так постійно письменник вдається до показу душевних мук персонажа, показуючи боротьбу між добром і злом. Стає очевидним, що примирити чекіста і людину в самому собі главковерх не може. Він усвідомлює роздвоєння власного «я», але про це нікому не має права сказати («нікому, ніколи й нічого не говорити, як розкололось моє власне «я»), «Кульмінацією цієї роздвоєності стає для героя дилема - розстріляти чи зберегти життя матері» (Ніна Зборовська). Трагічний фінал закономірний - син убиває матір.

Особливістю новели є наявність образів-символів, з-поміж яких на першому плані мати Марія та загірна комуна.

Мати Марія у Хвильового - «людська і Божа мати, материнське всепрощення й любов, символізує надію» (Віра Агеєва) та людяність.

Загірна комуна - вимріяна країна майбутнього, де панує добро, справедливість, рівність.

Автор вдається до асоціацій, переосмислень: використовуючи явища, факти давньої історії, він трансформує їх відповідно до реалій свого часу. Наприклад: інсургент (з лат. повстанець) - учасник повстання; у Хвильового - солдат революції; версальці - назва, яку учасники Паризької комуни 1871 року дали силам контрреволюції, що зародились у Версалі; у новелі - контрреволюціонери; месія (від давньоєврейського - помазаник) - у низці релігійних учень Спаситель, якого чекають на землі для знищення зла і встановлення Царства небесного, у Хвильового - відхід від Божої волі: «Так якого ж ви чорта, мать вашу перетак, не зробите цього Месію з «чека»?»; синедріон (грец. рада) рада старійшин, вищий державний, релігійний і судовий орган у Стародавній Іудеї, у Хвильового - збори, судилище.

Провідні риси стилю Миколи Хвильового:

• перевага ліричного сюжету над зовнішніми подіями;

• віртуозне володіння словом, імпресіоністичність;

• романтичне світовідчуття з традиційним відтінком;

• ритмічне повторення ключової фрази;

• прагнення переосмислити буденне.

Поміркуймо з науковцями

Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється, і нас усіх хвилює, п’янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить. Аскет і фанатик, жорстокий до себе і до інших, хворобливо вразливий і гордий, недоторканий і суворий, а часом - ніжний і сором’язливий, химерник і характерник, залюблений у слово, у форму, мрійник.

В. Коряк




На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.