Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

Григорій Косинка (1899-1934)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

Всі публікації щодо:
Косинка Григорій

Народився Григорій Косинка (справжнє прізвище Стрілець) 29 листопада 1899 року в сім’ї малоземельних селян в селі Щербанівка Обухівського повіту на Київщині. Сім’я в пошуках кращої долі деякий час блукала десь за Уралом, біля Байкалу, але там добра не знайшла. Повернулись додому - землі нема. Батько пішов працювати на цукроварню, а малий Григорій - на панську економію. Грамоти вчив дід Роман, бо до школи вдавалось ходити лише взимку.

Навчаючись у дворічній сільській школі, Григорій захопився усною народною творчістю, відчув ранній потяг до краси. «А як любив Грицько квіти! Зірве, було, роздивиться пильненько, заплющить очі - пахощі вбирає. Та бережно подає мені на втіху, а сам питає: «Розкажіть, мамо, як квітка зветься і чому синя, а та червона?» - згадувала мати письменника, Наталія Романівна Стрілець. Від назви квіток «косинців» походить і псевдонім його - Косинка.

15-річним підлітком Григорій вирушає до Києва на заробітки. Працює чистильником чобіт, канцеляристом, водночас закінчує вечірні гімназіальні курси.

У роки громадянської війни служив у арміях рядовим козаком, брав участь у боях. Три місяці сидів у тюрмі (можливо, це була муравйовська тюрма, зображена пізніше в новелі «Фауст»).

Після закінчення воєнних дій навчається в Київському інституті народної освіти (1919-1922). Тоді ж, у 1919 році, відбувся письменницький дебют: вийшли оповідання «На буряки» в газеті «Боротьба» (4 травня), підписане псевдонімом Григорій Косинка.

У 1920 році помирає батько Григорія. Мати залишилась із п’ятьма дітьми, тому Косинка багато працює, допомагаючи сім’ї. Працював у редакції газети «Вісті Київського губревкому», журналах «Нова громада» та «Всесвіт», редактором Київської кінофабрики, директором Харківського та Київського радіокомітетів.

«На початку 20-х років він мав вигляд селянського парубка, носив піджачок, який носять писарчуки, був кремезний, присадкуватий, різкий у своїх відгуках і оцінках, з міцними руками. Що перед тим, як взятись за перо, вміли тримати не тільки косу або ціпа, але й обріз. Од нього віяло подихом степів, сонця, нічних заграв з селянської війни, що її вів у ті роки український народ», - так описує письменника його сучасник Віктор Петров.

Григорій Косинка входить до творчої групи «Гроно», яка видала альманах під такою ж назвою, де були опубліковані твори «Під брамою собору», «Мент», «За земельку». У 1922 році з’явилась перша книжка новел та оповідань «На золотих богів». Уже перша збірка новел Косинки засвідчила: перед читачем не речник якоїсь однієї політичної тенденції.

Літературне життя захоплює Косинку: він стає членом літературного угруповання «Ланка», яке 1926 року перейменували на «Марс» (Майстерня революційного слова), видає другу книжку новел «В житах». Віддавши на початку творчості данину імпресіоністичним, символістським і романтичним барвам, Косинка уже в другій книжці новел «В житах» постав перед читачем як сформований майстер реалістичного письма стефаниківського типу. Із Василем Стефаником Г. Косинка підтримував листування, одержуючи від видатного майстра щирі творчі поради. Стефаник називав Г. Косинку своїм «сином із Дівич-гори» (назва гори поблизу Києва).

Далі - одна за одною з’являються друком книга новел «Політика» та «Вибрані оповідання».

З кінця 20-х років XX століття починаються політичні переслідування Г. Косинки. Затримано вихід збірки «Серце». «На літературні заробітки годі й сподіватися», - жалівся письменник. У 1930 році Держлітвидав України випускає альбом «Наш літературний парнас. Сучасні українські письменники в шаржах Гр. Дубинського». Григорія Косинку художник зобразив з широко розставленими босими ногами, в підкасаних штанях, голим до пояса, тільки краватка й капелюх, в окулярах. За поясом - обріз. Цю карикатуру фактично можна назвати політичним доносом, зважаючи на часи, що наближалися. В критичних статтях Г. Косинку називали куркульським агентом в радянській літературі. Проте високу оцінку творам письменника дали М. Рильський, С. Єфремов.

Та це вже не могло врятувати Косинку від біди. 4 листопада 1934 року його арештовують із звинуваченням у приналежності до організації, яка нібито готувала терористичні акції проти керівників партії і радянської влади.

У вироку виїзної сесії Верховного Суду РСР під головуванням Ульріха у справі терористів-білогвардійців від 15 грудня 1934 року (по цьому списку проходили також письменники Д. Фальківський, О. Близько, К. Буревій, Антін та Іван Крушельницькі) зазначається: «Суд встановив, що більшість обвинувачених прибули в СРСР через Польщу, а частина - через Румунію, маючи завдання вчиняти на території УРСР терористичні акти. При затриманні у більшості обвинувачених забрано револьвери та ручні гранати. Керуючись постановою ЦВК Союзу РСР від 1.12.1934 р. [день вбивства С. Кірова], виїзна сесія Військової колегії присудила... Григорія Косинку-Стрільця... розстріляти».

У листі до дружини Косинка пише: «Пробач, що так багато горя приніс тобі за короткий вік. Прости, дорога дружино, а простивши - прощай. Не тужи, кажу: сльозами горя не залити. Побажаю тобі здоров’я. Побачення не проси: не треба! Передачу, коли буде можливість, передай, але не часто. Оце, здається, все. Я дужий, здоровий!»

Вирок був виконаний у Києві того ж дня, 15 грудня 1934 року в будинку НКВС (теперішній Палац мистецтв).

Пройшло більше двох десятків років, поки відбулась посмертна реабілітація письменника. В копії довідки, що зберігається в архівних фондах ЦНБ ім. В. І. Вернадського АН України, зазначається: «Дело по обвинению Косынки-Стрелец Г. М., арестованного 5 ноября 1934 года, пересмотрено Военной коллегией Верховного суда СССР 19 октября 1957 года. Приговор Военной коллегии от 13-15 декабря 1934 года в отношении Косынки-Стрелец Г. М. по вновь открывшимся обстоятельствам отменён и дело за отсутствием состава преступления прекращено. Косынка-Стрелец реабилитирован посмертно».