Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«В житах»
Григорій Косинка (1899-1934)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

Всі публікації щодо:
Косинка Григорій

Новела Г. Косинки «В житах» повертає читача у складні часи громадянської війни, коли кожна людина мусила визначатись, яким шляхом їй іти, яку владу підтримувати. Траплялося, що селяни, що потрапляли до збройних загонів тієї чи іншої армії, кидали службу й повертались у рідні села, до землі, до звичайного життя... Таких називали «дізіками» - дезертирами, їх переслідували і за законами воєнного часу розстрілювали - без суду і слідства.

Так і герой новели, «дізік» (йому це слово дзижчать навіть бджоли!), опинився у своєму селі, проте мусить переховуватись у житах. Усе тут йому знайоме й рідне: його манять верби, городи пахнуть полином, а в голові дзвоном зазвучали коси й серпи... Його нерви «приймають пісні поля і, здається, починають підспівувати йому» (це поле дуже схоже на кононівські поля, оспівані М. Коцюбинським в «Intermezzo», проте у Коцюбинського природа є животворною силою, а в Косинки це ненадійний прихисток дезертира, близька й у той же час недосяжна мрія).

Цей дезертир - Корній Дізік, він іще зовсім молодий хлопець (з води він бачить своє відображення - сірі очі, розпатланий чуб і майже дитяче обличчя). Він, ховаючись у житах, боїться усього. Побачивши куряву на дорозі, Корній готовий убивати кожного й загинути сам. На конях проїхав багач Дзюба, розмовляючи з попутником про нічні набіги комісарів. Це викликає у Корнія спогад про комуніста Матвія Киянчука, розстріляного на городі Дзюби. Той перед стратою співав жартівливу більшовицьку частівочку...

Голод жене дезертира назустріч жіночій постаті - це була Уляна, його колишнє кохання... Тепер вона - дружина Дзюби. Раптом усе - і бої, й страх - забулися: «...хай хоч один день буде наш!».

Уляна пішла. Корній, п’яний од щастя, нагадує собі божу корівку, що лізе до сонця і раз у раз зривається з його коліна. З серця рветься пісня - стара, козацька... Не хоче він згадувати про смерть - він іще хоче жити, хоче співати!

Новела не містить докладної оповіді. Це лише замальовка про миті життя селянського хлопця, а тепер дезертира збройного загону. Те, що відбулося в житах, є своєрідним кордоном між минулим (втраченим коханням, кривавими боями) й невідомим майбутнім, про яке герой може поки що сказати: «Я співать хочу, чуєш, степе?!».

Як художник «від Бога», Г. Косинка у своїх творах виступав «за всіх» і «проти всіх»; йому боліли і рани бідності найбільш обкраденого селянства, і месницькі дії заблуканого бандита-дезертира, і дрімуча безпросвітність декласованих спекулянтів та «вічних» міщан. Тому то й накинулась на нього критика, відбиваючи ідеологію нової влади: «Григорій Косинка у збірці “На золотих богів” дав непоганих кілька шкіців з часів горожанської війни. Прекрасна мова, гартований стиль, виклад, об’єктивний до того, що читач не розбере - за кого є, власне, автор, - з революцією чи проти неї?..» - іронізує Володимир Коряк, критик-рупор офіційної ідеології, який, до речі, сам буде розстріляний у 1937 році як «буржуазний націоналіст», «контрреволюціонер».

Дійсно, автор не дає чіткого визначення своєї оцінки постаті Корнія у новелі «У житах» - він безсторонньо описує стан загнаної у безвихідь людини й дає читачеві самостійно дійти висновку: війна - це зло, якою б світлою метою воно не прикривалося, зло, яке руйнує і суспільство, і життя кожної окремої людини (до якого б із ворогуючих таборів вона не належала).

Поміркуймо з науковцями

Письменник, за прикладом творців модерної новели, кожну ідею «виводив» з душі конкретної особистості. Ідучи у своїх художніх узагальненнях від «малого» до «великого», від психології факту до його філософії, він відкривав драми й трагедії, а не перемоги і тріумфи.

М. Наєнко