Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014


Остап Вишня (1889-1956)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

Остап Вишня (справжнє прізвище Павло Михайлович Губенко) - неперевершений майстер гумору, творець нового літературного жанру - усмішки, найпопулярніший письменник 20-х років XX століття, «король українського тиражу», один із представників Розстріляного Відродження.

Народився 13 листопада 1889 року. У церковній книзі зафіксовано: «Губенко Павло Михайлович родился 1 ноября 1889 г. (це за старим стилем). Место рождения Грунь, уезд Зиньковский Полтавской губернии...». За новим адміністративно-територіальним поділом с. Грунь належить до Охтирського району Сумської області. Був другою дитиною; усього в Михайла Кіндратовича Губенка та Параски Олександрівни народилося сімнадцятеро синів і доньок. Вижило тринадцятеро; з-поміж них і митці-літератори - Остап Вишня і Василь Чечвянський (1888-1937).

1903 рік - закінчив Зіньківську двокласну школу, отримав свідоцтво поштово-телеграфного чиновника. Навчався разом з майбутнім неокласиком Миколою Зеровим. Пізніше згадував: «Так що наші шляхи з М. К. Зеровим розійшлися. Він узяв курс на Рим, а я - на Шенгеріївку».

1907 рік - закінчив військово-фельдшерську школу в Києві, працював фельдшером у армії, а пізніше - у хірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць.

1917 рік - склав екстерном екзамени за гімназію і вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, однак залишив навчання й зайнявся журналістською та літературною діяльністю.

1919 рік - потрапив до Кам’янця-Подільського, де завідував медико-санітарною управою Міністерства шляхів УНР; написав перший твір - фейлетон «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)», який за підписом «П. Грунський» (22 липня надрукований у місцевій газеті «Народна воля»),

1920 рік - повернувся до Києва, восени заарештований органами ЧК і відправлений на додаткове розслідування до Харкова.

1921 рік - за відсутністю доказів звільнений. У квітні цього року став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК», а кількома місяцями пізніше - відповідальним секретарем «Селянської правди».

1921 рік - написав фейлетон «Чудака, їй-богу», під яким уперше поставив підпис Остап Вишня.

1920-ті роки - видано збірки усмішок: «Діла небесні» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне» (1924), «Реп’яшки», «Вишневі усмішки (сільські)» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився», «Лицем до села», «Українізуємось» (1926), «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі усмішки театральні» (1927) «Ну, й народ», «Вишневі усмішки закордонні» (1930).

1927 рік - написав «Чухрен» і «Чухраїнці» - твори, у яких дошкульно висміяв окремі риси українського менталітету, за що мав різкі закиди з боку критики.

1930-1931 роки - написав драматичний твір - комедію «В’ячеслав», у якій порушив проблеми виховання (опубліковано лише після смерті в 1957 році в книзі «Привіт! Привіт!»).

26 грудня 1933 року заарештований і безпідставно звинувачений у спробі вбивства секретаря ЦК КПУ Постишева, зазнав численних тортур і допитів, нарешті не витримав і зізнався в усьому, чого домагалися від нього слідчі.

23 лютого 1934 року засуджений до розстрілу, але пізніше рішенням колегії ОДПУ розстріл замінено десятирічним ув’язненням. Відбував термін в Ухті, Комі АРСР, на руднику Єджит-Кирта. Був на різних роботах, якийсь час працював фельдшером, плановиком у таборі, у редакції багатотиражки «Северный горняк»; протягом табірних років вів щоденник «Чиб’ю. 1934». Табірний щоденник - «книжечка маленького розміру, майже ідентична з шевченківською захалявною» (С. Гальченко).

1943 рік - вийшов на волю.

1944 рік - повернувся до літературної діяльності, надрукувавши 26 лютого в газеті «Радянська Україна» усмішку «Зенітка».

Через кілька років - політичні фейлетони та памфлети «Самостійна дірка» (1945), збірки гумору «Зенітка» (1947), «Весна-красна» (1949), «Мудрість колгоспна» (1952), «А народ воювати не хоче» (1953), «Великі ростіть!» (1955), «Нещасне кохання» (1956) та ін.

1955 року реабілітований судовими органами.

28 вересня 1956 року - помер. Похований у Києві на Байковому кладовищі. «Умер великий правдолюб, син українського народу» (В. Сосюра).

Кредо Остапа Вишні: «Правда... Тільки вона, правда, була поводирем у моєму житті. Я ніколи не зрадив правди...».

Літературна спадщина Остапа Вишні - це насамперед «тисячі гуморесок у щоденній пресі на всі теми дня - своєрідний тип фейлетону, що йому він давав назву «усмішка» або ще «реп’яшок» (Ю. Лавріненко).







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.