Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Моя автобіографія»
Остап Вишня (1889-1956)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

Всі публікації щодо письменника:
Вишня Остап

Гумористичний характер твору автор підкреслює уже самою назвою: «Моя автобіографія», що є тавтологією (на зразок «масло масляне»). Починається вона серйозною «науковою» тезою щодо історичної безсумнівності свого народження. Дотримуючись вимог до створення автобіографії як документа, Остап Вишня подає усі необхідні відомості: про батьків і родичів, братів і сестер, становлення себе як письменника, навчання, формування класової свідомості, початок літературної діяльності... Проте робить це у сатирично-гумористичній формі, додаючи до розповіді різноманітних відтінків гумору.

Ніжністю й теплом віє від споминів про колиску на вервечках і материні груди - усе те, що складало світ немовляти. Літота (підкреслене применшення) є засобом «інформування» читача про численну родину своїх батьків: «За двадцять чотири роки спільного їхнього життя, як тоді казали, послав їм Господь усього тільки сімнадцятеро дітей...» Іронічно звучить оповідь про (зовсім не дворянське!) «генеалогічне дерево»: діда та прадіда, які «отаке стерво було», «покою од них не було»! Та й бабця «і любила випити, і вміла випити».

Глузування із свого таланту розпочинається уже при першій згадці про ранній потяг до писання, коли ще малюком розводив на підлозі калюжі. «Писатиме!» — зробив висновок батько.

Письменник безжально розбиває заїжджені штампи про вплив природи на формування майбутнього письменника: він теж зазнав раннього впливу природи, коли (з природної потреби) сидів у картоплинні...

«Творчі злети і падіння» також були ранніми у житті письменника: то він ліз угору на бантину «драти горобців», то, сховавшись од лайки матері аж під ліжко, сьорбав носом.

Традиційно у біографії письменників шукають значущу (зазвичай, трагічну) подію, яка зумовила його творчий шлях. Так трапилось і з Остапом Вишнею: довго хворіючи після падіння з коня, він усвідомив: «Мабуть, я для літератури потрібний».

«Незлим тихим словом» згадує письменник школу. Засобом оксиморону - поєднуванням протилежних за змістом понять - оповідає він про лагідного, «як совість людська», вчителя і його лінійку, що була своєрідним засобом виховання і «ходила по руках наших школярських». А чи став би письменником малий Павлусь без цієї лінійки, «що заставляла в книжку зазирати»?

Книжки майбутній письменник оцінював виключно за їхньою вагою: «Як замахнеться було мати [книгою], так у мене душа аж в п’ятках».

Необхідною складовою біографії як документа тих часів було чітке декларування громадянином умови формування класової свідомості. Вишня робить це із властивою йому іронічно-саркастичною манерою (про яку класову свідомість малої дитини могла йти мова?): «Між соціалізмом і королем вертівся, як мокра миша», бо доводилось і ручку барині цілувати, й квітники панські псував.

Фельдшером Остап Вишня зробився лише тому, «бо батько, як колишній солдат, мав право в ту школу дітей оддавати на «казьонний кошт». А коли ж юнак став студентом університету, «пішло нецікаве життя», мабуть, тому, що було це навчання для Остапа Вишні справою серйозною й потрібною.

Писати Остап Вишня вирішив, коли усвідомив несправедливість: «Он скільки письменників різних є, а я ще не письменник». Що ж він - гірший за інших?

Подивімось у словник

Усмішка - різновид гуморески, що його ввів в українську літературу Остап Вишня, який синтезував жанрові особливості гумористичного оповідання, анекдоту і фейлетону, поєднав іронічну оповідь із конкретністю зображуваного об’єкта. Прикметні ознаки усмішки: невимушена дотепність, семантична розкутість, жартівливий настрій, витончений ліризм.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.