Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Мисливські усмішки»
Остап Вишня (1889-1956)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

Всі публікації щодо:
Вишня Остап

Після смерті письменника надруковано збірку-цикл «Мисливські усмішки» (1958) — оригінальне явище в українській гумористичній літературі. Для творів цього циклу характерні: 1) синтез народного анекдоту та пейзажної лірики; 2) щирий, життєствердний настрій; 3) наявність хитрого, трохи дивакуватого, іронічного, наївно-доброзичливого оповідача, який водночас є і персонажем усмішок.

Гумористичні полотна «Заєць», «Лисиця», «Лось», «Ведмідь», «Бекас», «Ружжо», «Дикий кабан, або вепр», «Бенгальський тигр», «Як засмажити коропа», «Дика гуска», «Екіпіровка мисливця», «Короп», «Сом», «Щука» та інші, котрі належать до циклу «Мисливські усмішки», перейняті по-справжньому щирим, життєствердним настроєм. Письменник «разом зі своїм героєм, який, як правило, є і оповідачем, радіє довколишньому світові, милується природою. Він по-дитячому зворушливий і сентиментальний. Він не прийшов на полювання когось убивати чи «добувати харчі», він прийшов торкнутися якогось іншого, чистого світу, відчути і себе його часткою» (Р. Мовчан).

Усмішка «Сом» починається на взірець гоголівського «Знаєте ли вы украинскую ночь? О, вы не знаете украинской ночи!». Так само, як і його знаменитий попередник, Остап Вишня милується краєвидами рідної землі: «Ви були коли-небудь на річці, на Осколі, що тече Харківщиною нашою аж у річку Північний Донець? Не були? Побувайте!» Заплави Осколу - це справжній трав’яний рай. Автор наводить десятки назв рослин, що ростуть берегами цієї ріки: густі очерети, куга, верболіз, зелена ряска, латаття з жовтогарячими квітками-горнятами на довжелезних зелених батогах, водяні лілії!

Письменник милується романтичними картинами річкового пейзажу, які озвучуються дівочими піснями (Остап Вишня називає серед таких пісень «Тихесенький вечір на землю спадає...» на слова В. Самійленка і давню баладу про Стефана-воєводу «Тихо, тихо Дунай воду несе...»).

Неймовірна ніжність звучить у словах письменника, коли він описує світ живої природи, тут використовуються і пестливі форми слів, і незвичайні порівняння: «...дикі курочки не білі, як леггорни, а рудувато-чорнувато-крапчастенькі, на довгеньких ноженятах. І ноженятами тими вони бігають по зеленому лататті, як по паркету. Зелене латаття під ними навіть не вгинається - такі вони легесенькі - болотяні курочки...». Тут же - білолоба лиска з лисенятами, виводки чирят, крижнів, широконосок...

Наступна частина твору - оповідна, і ми несподівано натрапляємо на давно - ще від Гоголя - знайомий персонаж оповідача, діда Панька (мабуть, такий дід, що знає безліч оповідок, — безсмертний у народі, інакше як би «з уст в уста» передавалась ота народна мудрість, що її називають «фольклором»?).

Дід Панько розповідає, що в річці водяться величезні соми, які не тільки курку, гусака чи й собаку з’їдять, а й катер на дно потягнуть (та той торохтить дуже, як річкою пливе)! Свої оповідки Панько підтверджує дуже авторитетним джерелом - відомою книгою Л. Сабанєєва «Жизнь и ловля пресноводных рыб», перше видання якої вийшло ще у 1875 році. Не втримується дід і від характерних для мисливців і рибалок побрехеньок та глузувань (риболовля сома на гусака, як занудило панові від того сома, що з'їв його собаку!).

«Сом дуже сильна риба, могутня», - констатує оповідач, а як доказ наводить уже зовсім свіжий «приклад із життя»: «...серединою Дніпра мчить проти води човен. Швидко мчить, а мотора не чути. Що, гадаю собі, за фокус-мокус: і мотора на човні нема, і вітрил нема, і веслами ніхто не махає, а човен, немов той глісер, мчить». А це упійманий сом тягне човна від самого Канева!

Далі вже сам Остап Вишня як досвідчений рибалка з гумором розповідає, чим живляться соми, що вони їдять, де, коли і яким знаряддям найкраще ловиться сом (можна наживляти й гімалайського ведмедя!)...

А що вже можна знайти у череві впійманого сома! Звичайно, це найнеобхідніші рибалкам речі: копчена ковбаса, варений рак та пара цілісіньких шпротів! «Це, дорогі наші читачі, серйозно і без жодного перебільшення».

«Як варити і їсти суп із дикої качки». Усмішка надрукована 1945 року в журналі «Перець»; присвячена Максимові Рильському.

У ній, як і в інших «Мисливських усмішках», є оповідач. Він розкриває «секрети» полювання та рецепт супу з дикої качки.

Початок усмішки - повідомлення про тихе плесо лугового озера, де, як спостеріг «всесвітньовідомий орнітолог», теж водяться дикі качки.

Далі - перелік необхідних на полюванні речей, що їх обов’язково має узяти кожний мисливець: «берете з Собою рушницю (це така штука, що стріляє) і всілякий інший мисливський реманент, без якого не можна правильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць і стопку...».

Наступний складник усмішки - пояснення сенсу вечірньої (на яку ви вже спізнилися) і вранішньої «зорьки» - часу, коли дика качка з’являється на воді. Спізнення на вечірню «зорьку» - своєрідний ритуал, можливість насолодитися довкіллям: «Поблизу кожного лугового озера є чи ожеред, чи копиці пахучого- пахучого сіна. Ви йдете до ожереду і розташовуєтесь. Ви розгортаєте сіно, простеляєте плаща, лягаєте горілиць, дивитись на чорно-синє, глибоке зоряне небо і відпочиваєте, а відпочиваючи, думаєте».

Ви «думаєте», а оповідач іде готуватися до ранкової «зорьки».

Отже, приготування до «вранішньої зорьки». Хтось забув найголовніше - стопку, хтось радить надалі прив’язувати її в рюкзаці.

«Кульмінація» полювання - розповіді бувалих мисливців про колишні пригоди, частіше вигадані.

Мабуть, найповніше сутність усмішки сконцентрована в оцьому лірично- комічному пейзажі-відчутті: «Швиргається вгорі якийсь космічний хлопчисько зорями, залишаючи в чорно-синій безодні золоті смуги, рипить Віз, дишель свій, униз спускаючи, блідне поволі Чумацький Шлях, а під ожередом плететься чудесне мереживо з мисливських оповідань.

І вільно дихається, і легко дихається...».