Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014
«Роксоляна»
Осип Назарук (1883-1940)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)
Всі публікації щодо:
Назарук Осип
Цей твір Осип Назарук написав у часи революційних подій в Україні й на еміграції, географія творчого процесу написання роману дуже широка: Львів, Кам’янець, Херсонщина, Відень, Філадельфія... Остаточного оформлення роман набув у Львові у 1927-1929 роках. Основною метою твору було показати видатні, виняткові постаті в історії українського народу саме в часи бурхливих історичних змін.
Сам автор зазначає, що використав для написання широке коло джерел: історію України, Польщі й Туреччини (твори Твардовського, Хаммера, Нємцевича, Гославського, Грушевського, Крип’якевича, Агатангела Кримського, історичні документи, старовинні географічні карти), попередні художні твори («історична повість «Роксоляна, или Анастазія Лисовская», печатана в «Подольских Епархиальных Ведомостях» з 1880 року, поема Старицької, надрукована в Києві, й лібрето до опери Д. Січинського, що вийшло в Станіславові»), цілий ряд праць релігієзнавчого характеру; враження від власних подорожей місцями дії майбутньої книги: «...шлях, котрим татаре гнали Роксоляну в ясир, відбув я в деякій частині возом в часі війни і приглядався, очевидно зміненій тепер, природі тих околиць. Кромі того, мав я в часі війни нагоду докладно оглянути Рогатин, церковцю св. Духа й околицю, бо недалеко відтам стояв довший час кіш українських січових стрільців, у якім я працював при його пресовій кватирі», до того ж досить глибоко опрацював Коран, вивчав перську й турецьку мови.
Хоча Осип Назарук називає свій твір повістю, проте це поняття є швидше синонімом до поняття «оповідь», оскільки за всіма ознаками «Роксоляна» є історичним романом.
Роксолани - так у середні віки турки називали русичів (тоді частину Русі на картах Європи позначали як Роксоланія).
«Роксоляна - се історична постать. Жила вона на переломі Середньовіччя й Нових часів. У цей великий час виступає на історичній арені Європи багато славних і діяльних жінок. Український народ переживав тоді якраз найглибший занепад. Але немов на знак, які великі здібності криються в народі нашої землі, з’явилась якраз у тому часі найбільша жіноча постать світової історії тої епохи. Цією жінкою була Анастасія Аісовська, дочка рогатинського священика. Про сю наймогутнішу з тодішніх жінок, про радісну й веселу, повну енергії Настуню Лісовську, знану в історії під іменем Роксоляни, й написана ся повість».
Проте Настя Лісовська - вигадане ім’я, що з’явилося уже в літературі XIX століття. Насправді ж ніхто і дотепер не знає справжнього імені Роксолани. У Туреччині її називали Жорстока (виведена у романі постать Роксоляни як жінки, доброї серцем, яка усі сили та «скарби свого мужа часто уживала на зменшення людського терпіння, була благородна, скромна і велика» суперечить історичній правді, але сприяє вираженню ідейного задуму твору).
Образ Насті Лісовської сам автор називає «українським Одіссеєм» - багато мандрів і пригод припало на її долю. Ось вона, дочка рогатинського священика, 15-річною дівчиною готова до шлюбу, проте несподіваний напад кримських татар змінив її долю. Чорний невольницький шлях, страшенний майдан у Кафі - вона, рабиня, продана на вагу золота. Чи вистачить слабосилій дівчині снаги боротися за своє життя? Може, треба змиритися з долею бранки? Проте дівчина використовує будь-яку нагоду, щоб не просто пристосуватися до інших умов - вона навчилася повертати їх на свою користь: сумлінно опановувала мову, науки, неначе бачила перед собою високу мету. Мабуть, урятували Настю у вирі страшних подій її природжений розум, кмітливість, спостережливість і почуття людської гідності. Саме у полоні «прийшло їй на думку, чому жінка не мала б займатися державними справами? “Чи я не така сама людина, як мужчина?” - подумала. І якась іскра дивної амбіції заіскрилася в її серці - тим дивніша для неї самої, що вона добре розуміла, що була в неволі...».
Потрапивши до гарему турецького султана, Настя змогла зацікавити і змусила себе поважати повелителя найбільшої імперії: «він не сподівався, що між не- вольницями одної зі своїх одалісок зустріне чужинку, яка кепською мовою, але зовсім влучно говоритиме про Коран і не схоче відразу кинутися йому до ніг - йому, наймогутнішому з султанів! Здавалося йому, що в її так скромно спущених оченятах замигтів відблиск гніву». Настя згодом стала його дружиною. Її вплив на султана був справді необмеженим: заради кохання до Роксоляни султан винищив усіх, хто колись був йому близьким, і тим становив небезпеку для його Хуррем. Проте за успіх жінка поплатилася найдорожчим: вона втрачала найдорожчих для себе людей, серед яких - її старший син, вона мусила змінити віру...
Осип Назарук, глибоко віруюча людина, убачав трагедію України (а також і Насті Лісовської) в культурно-духовних чинниках. Устами своїх героїв він закликає кріпити православну віру, тому й Насті попервах була уготована доля черниці:
«Ом придалася б та дитина нашій гоненій церкві. Бо має великий розум. Та ви даєте її тому, котрого не любите! Мало маємо ми монахинь зі священичих родів наших та з панських. А у ляхів навіть магнати за честь собі мають, коли з їх роду в монастир піде панна. Ось чим вони нас побивають! І тому народ їх так шанує їх костел, бо пошану від верхів до костела бачить. А ми до сладостей мірських, як мухи до патоки, липнемо! Та й така нас і доля в тих сладостях жде. В гіркість обертається сладість мірська. Порохнявіє сила наша, і миршавіє наш нарід, а поратунку нізвідки!».
Сама Настя зрадила слово, дане Богові: «вона сама жертвувала себе в хоробі на службу Богу. А потому, коли минула хороба, забула свій обіт і знайшла собі земного нареченого», а пізніше перейшла у чужу віру...
Від природи маючи добре серце, Роксоляна намагалась спокутувати свої гріхи перед батьківщиною і Богом, яких мимоволі зрадила, і творити добро для знедолених. Якось султан запитав її:
- А скажи, на котру з тих річей ужила б ти найбільше грошей?
Подумала і відповіла:
- Про се я ще не говорила.
- Так? - запитав, зацікавлений. - Отож на що?
Думав, що вона заговорить тепер про новий, величавий мечет. Але по хвилі зміркував, що вона як християнка не скаже сього.
Вона мовчала. Подивилася в його палкі очі і сказала повагом, помалу:
- Найбільше грошей ужила б я для найбільш нещасливих людей.
Проте автор не ідеалізує прекрасну султанку: за право бути першою і єдиною коханою жінкою володаря вона боролась, убиваючи своїх ворогів - від старого до малого. Замислюючи новий кривавий злочин, Настя ніби почула слова матері: «Ти була у мене добра, золота дитина, а зло зачалося, відколи ти скинула з себе той хрестик, котрий я тобі дала. І потому скидала ти вже одно за другим, аж поки не дійшла там, де тепер стоїш і думаєш». Настя забула, що одним із гріхів є зухвальство, вона мріяла у думках перевищити діяннями святу Ольгу: «О! І тоді зачне снувати плани і діла, якими перевищить велику княгиню Ольгу, котра в сих палатах приймала хрест - так само потайки, як потаємно і вона несе свій невидимий хрест терпіння, в котрім уже призабула святі слова Господньої молитви: “...і не введи нас во іскушеніє..."».
Замолюючи гріхи, султанка Хуррем двічі здійснить хадж у святу землю й під час останнього дервіш напророкує майбутнє її та всієї країни:
- Гріх робить мати, котра більше любить дітей, ніж Бога і заповіді його. Дітьми карає матір сила Божа. Скоро по смерті Мустафи побачиш чашу кари в руці Селіма.
- І що тоді зроблю?
- Зажадаєш від мужа свого, щоб він право престола переніс на Баязеда.
- А муж?
- Він послухає закона Османів про право первородства і вперве та востаннє опреться волі твоїй.
- А що зроблю я?
- Ти даш Баязедові, молодшому синові свому, багато золота і самоцвіт-каміння на збунтування агів і війська падишаха. А свого мужа наклониш хитрістю, щоби зробив його намісником Анатолії. І піде син твій Баязед війною на батька і на брата свого та й Анатолі кине на Румілі. Заграють гармати, а син твій Баязед кривавими руками сягне від Скутарі на острови Принців, на Дівочу Вежу і на Долину Солодких Від. І зачне обступати пишну столицю Стамбул, і бити в довгу на милю касарню яничарів, і в серай батька свого, де колись стояла колиска його. А дикий розрух закривавить улиці Стамбула...
Султанка слухала, дрижачи на всім тілі - з жаху і з почуття гордості, що її син, кров її, буде в силі здобутися на таке діло. Зі зворушення ледви могла вимовити слова:
- А що буде з ним дальше?
- Від вечера до ранку ревітимуть гармати Баязеда на столицю батька. А за ту ніч покажуться білі, як срібло, нитки в волоссі побожного мужа твого. А як ранок засвітить, він виїде з сераю, з молитвою на устах, на чорно-чорнім коні, під зеленим прапором Пророка, проти руїнника і сина свого. І трьома ударами розіб’є на три часті силу Баязеда, і чергою зіпхне в Чорне море, і в Босфор бурливий, і в море Мармара. І огнем з гармати буде ще плювати на трупи їх.
- Побідить?.. - прошепотіла султанка й поблідла. - І довідається про мою участь у бунті? А що зробить зі мною?
- Побідить, і довідається про твою участь, і нічого тобі не зробить... Тільки заллє кров’ю коридори й кімнати сераю, найгарніша квітко в городі Аллага!
Про султаншу Хурем різними мовами написано кілька романів, десятки історичних досліджень, в яких вона нерідко зображується в образі жорстокої, злочинниці. Серед українських істориків першим про Роксолану написав Агатангел Кримський - у 1924 році. Також в Україні про Роксолану, крім твору Осипа Назарука, написані роман П. Загребельного «Роксолана», опера Д. Січинського «Роксоляна» (1908-1909), С. Плачинди і Ю. Колісниченка («Неопалима купина», 1968), драма Г. Якимовича (1869) та роман М. Аазорського «Степова Квітка» (1965), знято серіал «Роксолана» з Ольгою Сумською в головній ролі.
