Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

Осип Туринський (1880-1933)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

Всі публікації щодо:
Турянський Осип

Осип Васильович Туринський, український письменник і літературний критик (псевдонім - І. Думка) народився 22 лютого 1880 року, с. Оглядів Радехівський району Львівської області. Він був найстаршим серед восьми дітей у родині. За допомогою сільського вчителя вступив до Львівської української гімназії, потім закінчив філософський факультет Віденського університету. Там же захистив докторську дисертацію.

Дебютував як письменник 1908 року новелами в альманасі віденської «Січі».

З 1910-го викладав українську мову та літературу в Перемишлянській гімназії, а з початку двадцятих років і до самої смерті напровесні 1933 року він був директором і вчителем многостраждальних у ті часи українських гімназій у Яворові, Дрогобичі, Рогатині, викладачем латинської, французької та німецької мов.

Восени 1914 року О. Туринський був мобілізований в австрійську армію й відправлений на сербсько-австрійський фронт, де потрапив у полон до сербів (перебував у таборі для інтернованих на італійському острові Ельба).

Після повернення з Італії до Австрії викладав право у Віденському університеті, потім працював у Галичині, займався видавничою та педагогічною діяльністю.

Твори О. Туринського: антивоєнна психологічна повість-поема з часів Першої світової війни «Поза межами болю» (1917-1921; одночасно німецький переклад); повісті «Дума пралісу» (1922), «Син землі» (1933); збірка оповідань «Боротьба за великість», комедія «Раби» (1927), літературно-критичні нариси - на жаль, маловідомі сучасному читачеві. До цього були причетні «ідеологічні борці» від літератури, які мусили утверджувати тоталітарні засади в культурі тоталітарної держави. Р. Федорів, відомий український літературознавець, свідчить: «Коли 1967 року у республіканському видавництві “Каменяр” його повість “Поза межами болю” була вже зверстана, готова до друку, хтось із “до бродив” пустив фальшиву чутку, брехню, що нібито Туринський - “письменник непевний”, неблагонадійний, нібито він у першу світову війну служив у націоналістичних формуваннях “українських січових стрільців”, що його книжки (свят, свят!) написані із “стрілецьких позицій”. І як наслідок цих злих підшептів було те, що “Поза межами болю” залишилася у верстці...».

Проте час усе ставить на свої місця, і сучасному читачеві стає близьким і зрозумілим світогляд Турянського-письменника: роздумуючи тоді над майбутньою долею народу, він вважав, що українців урятує від денаціоналізації, морального звиродніння тільки добре налагоджене шкільництво. «Школа й красне письменство, література - ось криниці, з яких треба черпати живлющу й цілющу воду... черпати, пити її, підливати нею молоду парость».