Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014
«Поза межами болю»
Осип Турянський (1880-1933)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)
Всі публікації щодо:
Турянський Осип
Твір «Поза межами болю» написаний 1917 року і має автобіографічну основу.
Доктор філософії Осип Турянський знав війну в обличчя. Мобілізований до австрійської армії 1914 року й кинутий на австро-сербський фронт, 1915-го письменник потрапив у полон. Узимку того ж року німецькі армії прорвали фронт, і серби, відступаючи, повели з собою у мороз, у хуртовину, через албанські гори «дорогою смерті» 60 тисяч полонених. Живими, як твердить автор, залишилося 15 тисяч; разом із полоненими гинули також сербські солдати. Десь у хвості цієї страшної валки пленталося семеро приречених на смерть, серед них і майбутній автор повісті «Поза межами болю». У цьому льодовому поході за смертю письменник бачив божевільне маячіння, коли солдатам являлися перед очі живі і мертві, коли вони переставали відчувати межу між днем учорашнім і сьогоднішнім. Саме у цих горах письменник пережив вражаючий танець навколо пригаслого багаття. Люди, майже скелети, в яких ями замість очей, а шкіра вкрита трупною пліснявою, зібрали всі свої останні зусилля для танцю, бо так було між ними домовлено: хто перший не витримає, хто впаде - з того здеруть одежину й кинуть її у вогонь, щоб обігріти інших, атому, хто впаде, рокована смерть... Письменник теж брав участь у цьому танці смерті, він теж грівся коло вогню, на якому дотлівало солдатське лахміття, а недалеко замерзав на снігу його земляк Добровський...
За жанром твір О. Турянського - повість-поема, хоча деякі літературні критики відносять його і до повісті, і до ліричного роману. У ті часи цей твір був наскрізь новаторським явищем, бо хоча на теренах української літератури кінця XIX - перших декад XX століття не було нікого з митців, окрім І. Франка, хто б не писав поезії в прозі, проте жодний із них, працюючи в цьому жанрі, не зміг вийти із вузької фрагментарності і сягнути широкої романічної форми вираження, як це зробив О. Турянський.
Експресіонізм як загальноєвропейський напрямок 10-20-х років XX століття на теренах української літератури розвинувся в досить-таки специфічний спосіб. Будучи далеким від будь-яких мистецьких угруповань, програм, маніфестів, він найчастіше входив у зв’язок з іншими течіями: неоромантизмом, модернізмом, символізмом й існував як поетичне явище. Твір О. Турянського «Поза межами болю», написаний у стилі експресіонізму, став не тільки видатним явищем української модерної літератури, а й важливим свідченням жахів війни, морально-етичних трагедій і глибокої віри в людину.
До виняткових відмінностей твору належить його форма: майже кожне нове речення, обрамлене поетичною ритмізованою прозою, починається з абзацу й має вигляд віршових рядків. До того ж, ціла лавина пунктирних ліній створює своєрідне ліричне мереживо тексту, зв’язуючи фрагменти думок, спогадів, реальності й марення героїв у психологічне полотно оповіді. Ті крапки-пунктири - то біль, прихований у мовчанні, коли, здається, наступний звук вщерть переповнить чашу людського терпіння.
Система героїв твору характеризується чітким поділом на головних персонажів: Сабо, Добровський, Штранцінґер; другорядних: Бояні, Ніколич, Пшилуський - і ліричного героя, що є організуючим структурно-композиційним центром твору і постає у трьох іпостасях: автор - оповідач - герой (адже О. Туринський є водночас автором «Поза межами болю», оповідачем і героєм, який виступає під прізвищем Оглядівський, мабуть, утвореного від назви його рідного села Оглядів). Така жанрова модель триєдиного образу митця є засобом досягнення рівноваги між реальним середовищем й алегоричним вимислом.
Малюючи загальну трагедію людської долі, жахи війни, автор часто вдається до конкретної розповіді про найважливіші моменти життя героїв. Так, ми дізнаємося про трагічне минуле Штранцінґера, який осліп через поранення в одному з боїв; його мати з розпуки померла, а наречена наклала на себе руки. Із діалогу між персонажами стає відомо, що в Саба нікого не було з рідних, а Пшилуського зраджувала дружина. Перед очима Оглядівського, який був у передсмертному стані, промайнуло все його життя.
Герої твору проходять страшний шлях випробувань, залишившись, проте, морально чистими. Проте автор, виступаючи в ролі оповідача або персонажа, подолав спокусу звеличення прометеївського зусилля духу голодних, фізично виснажених товаришів, і нерідко сам сумнівався в їхньому достойному моральному виборі, абстрактному гуманізмові, що примушує страждати і терпіти. У найскладніший час, коли героям твору довелося вибирати між очевидною смертю і звироднінням, канібалізмом, вони обрали смерть, не опустилися до звірячого самозахисту. Символом, який утримує страдників на межі між людським і тваринним станом став образ матері з дитиною, який символізує найвищі ідеали не тільки українського народу, а й усього людства (тут можна згадати Шевченкове «І буде син, і буде мати, і будуть люди на землі»).
Вражає підкреслений антиестетизм зображуваного, що підпорядковується формі змісту як основній художній цінності, адже ідеєю твору є чітко виражене пацифістське ставлення до війни. Конаючи від холоду і голоду, герої твору називають винуватців свого лиха: «Наше тіло пожерли найбільші пани світу: царі і грошовладці, а нам оставили тільки шкуряний мішок із душею і кістьми всередині». Знаменно також те, що напівживого Оглядівського (єдиного з уцілілих!) рятують сербські військові лікарі.
Поміркуймо з науковцями
До болю Осипа Туринського треба було дорости, дозріти, зрозуміти ціну та вагу життя, уявити прірву, за якою починається небуття, смерть. Треба було мені побачити в післявоєнному Станіславі сотні інвалідів без рук і без ніг, треба було заніміти перед довжелезними рядами людських кістяків, викопаних на єврейському кладовищі, щоб усвідомити: усе побачене тобою - це обличчя війни; ряди кістяків, продірявлені фашистськими кулями на єврейському кладовищі, куди я забрів випадково, нагадали мені, що десь-колись я уже бачив, уявляв тисячі й тисячі скелетів, що лежали обіч крутої гірської дороги, що я уже знаю цей нудотний трупний сморід, який, здавалося, розсівався по цілій землі. Безвихідь, скорбота, жадібне крякання ворон нагадали мені «Поза межами болю» з її високим, безжальним трагізмом і осудом війни.
Р. Федорів
Відомий поет, високоосвічений знавець літератури Петро Карманський у своїх спогадах про Осипа Турянського пише, що він сам розумів величезне антивоєнне значення своєї повісті, збирався перекладати її багатьма іноземними мовами, щоб об’їздити з нею, читаючи людям, усю Європу... об’їздити і нагадати про жахи минулої війни. Нагадати! Попередити! Перестерегти.
За мотивами повісті «Поза межами болю» 1989 року знято однойменний художній фільм (режисер Ярослав Лупій).