Українська література : довідник для абітурієнтів та учнів закладів загальної середньої освіти - В. А. Мелешко 2014

«Мина Мазайло»
Микола Куліш (1897-1937)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

Твір «Мина Мазайло» виник на основі спостереження автора за процесом українізації. «Вибравши для комедії “Мина Мазайло” тему - міщанство й українізація, я, в першу чергу, звернув увагу на криштально витриману ідеологічну установку п’єси, зважував кожну дію, вивіряв кожне слово» (М. Куліш).

Фабула п’єси. В основі твору майже анекдотична історія: харківський службовець «Донвугілля» з Н-ської вулиці Холодної Гори Мина Маркович Мазайло вирішив змінити своє українське прізвище, бо вважає, що воно завадило його особистому щастю і соціальному утвердженню («...це прізвище... воно, як віспа на житті - Мазайло! Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гулять - Мазайло! За репетитора не брали - Мазайло! На службу не приймали - Мазайло! Од кохання відмовлялися - Мазайло!»). Російське Мазєнін, на його думку, милозвучніше та престижніше. Намір Мини підтримують дружина, донька Рина (Мокрина), родичка тьотя Мотя Розторгуєва з Курська; заперечують проти зміни Мазайла на Мазєнін син Мокій та дядько Тарас з Києва. Відразу по зміні прізвища новітній «боруля-шляхтич» дізнався з газети, що «за систематичний і зловмисний опір українізації службовця М. М. Мазайла-Мазеніна» звільнено з посади.

«Мина Мазайло» перегукується з «Міщанином-шляхтичем» Мольера-, український Мазайло, як і французький Журден прагне увійти у вищий світ, наймає вчительку для опанування правильної вимови, гарних манер.

Побудова (архітектоніка) комедії Куліша - оригінальна. Твір має 4 дії (у першій дії - 8 сцен, у другій - 9, у третій - 7, у четвертій - 16). Текст п’єси не поділений на яви. Драма творена за зразком класичної. Усі дії відбуваються на Холодній Горі міста Харкова в родині службовця Мини Мазайла протягом чотирьох днів.

Персонажі по-різному ставляться до українізації:

Мина: «Серцем передчуваю, що українізація - це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади»;

Тьотя Мотя: «Та в “Днях Турбінах” Альоша, ти знаєш, як про українізацію сказав: все це туман, чорний туман, каже, і все це минеться. Зостанеться єдина, неподільна», «По-моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной»;

Дядько Тарас: «їхня українізація - це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було... Попереджаю!».

Провідні особливості п’єси «Мина Мазайло»:

- перевага слова над дією, що дає змогу трактувати цей твір як драму ідей;

- майстерне зіткнення різних політичних світоглядів: а) войовничих шовіністів-русифікаторів (тьотя Мотя, гімназійна вчителька Бароново-Козино); б) міщан-космополітів (Мина, його дружина Лина, донька Рина); в) свідомих українців, але безпорадних (дядько Тарас);

- побудова твору на дискусійній основі, що надає драмі ідей ознак гротескно-сатиричної комедії;

- наявність ліричної лінії у власне сатиричному творі (стосунки між Мокієм та Улею);

- вагома роль окремих предметів, насамперед дзеркала. Декілька разів дійові особи стоять перед дзеркалом: вони немовби проживають не своє, а чуже життя або розкривають власне справжнє «я»;

- мова як один із героїв твору. Її красою захоплюється Мокій, свої «філологічні» відкриття робить Уля; навколо мовних проблем розгортаються драматичні колізії;

- уведення у текст драми своєрідної інтермедії: Мині Мазайлові після репліки дядька Тараса «Подумай, що скажуть на тім світі діди й прадіди наші почувши, що ти міняєш прізвище» увижаються його пращури Мазайли-Квачі - козак-запорожець, прадід Василь-чумак, дід Авив-селянин, котрі проти зміни славного прізвища;

- досконалість діалогу, гострота реплік;

- широке використання прислів’їв, приказок, порівнянь, що дало підстави називати цей твір «філологічною комедією».

Основною темою твору є зображення процесу українізації в Україні у 20-х роках XX століття на прикладі сім’ї Мини Мазайла.

Проблематика твору включає в себе повернення історичної пам’яті, формування нової національної культури, відновлення статусу української мови.

Історичне підґрунтя твору

Так уже повелося, що час від часу українці опиняються перед загрозою втрати мови, історії, культури. Було так і в часи Речі Посполитої, і в епоху Петра І, поза законом і суспільним життям, на грань знищення поставили українську мову Емський указ та Валуєвський циркуляр. Жовтнева революція 1917 року, проголосивши рівність усіх націй, дала сильний поштовх розвитку національних рухів, мов, культур.

20-ті роки XX століття для України, що увійшла до складу СРСР, проходили під гаслом українізації (у загальнодержавному масштабі ця політика мала назву «коренізація»). Проблема повернення зросійщеній Україні права на власну культуру і мову було дуже актуальним, адже російська мова витіснила українську з усіх сфер суспільного життя і була першою ознакою «культурної» людини.

Сам процес українізації викликає суперечливу реакцію у героїв твору М. Куліша «Мина Мазайло», які, по суті, відображають настрої і ставлення до цього процесу різних груп населення. Одні вважають, що українізація - це спосіб робити з людини провінціала, другосортного службовця. Саме так думає головний герой твору Мина Мазайло. З погляду інших, українізація - це спосіб виявлення всіх українців, щоб тоді знищити всіх. Саме так розуміє українізацію дядько Тарас. Проте Мокій, син Мини, твердо впевнений, що саме рідна мова допоможе людині стати справжнім громадянином.

Поміркуймо з науковцями

Трагедія доби стає комедією доби. Українізація, русифікація, філологічний аспект криють у собі певну безпорадність у розв’язанні страшних проблем життя, намагання їх просто не бачити.

Т. Свербилова

Найбільшим противником українізації є Мина Мазайло. З одчайдушною наполегливістю знищує він останнє, що залишилось у нього українського, - мову і прізвище. Найнявши вчительку Баронову-Козино, яка має навчити його правильно вимовляти оте російське «ге», він, як Мольєрівський міщанин-шляхтич, старанно і безглуздо вчиться вимовляти чужі для себе звуки.

На противагу Мині, його син Мокій вважає українську мову рідною, чарівною, багатою. Скільки прекрасних давно забутих запашних українських слів знаходить він і невтомно заквітчує ними свою мову: «бринить», «чоловічки» (по-російськи - «зрачки»), «береги» (по-російськи - «кайма»...). Як каже Уля, він говорить такими словами, «що аж пахне».

Дуже кумедним і повчальним є епізод, коли одночасно відбувається «русифікація» Мини та «українізація» Улі, яку вчить Мокій. Саме ця гра українських і російських слів є неперевершеним доказом того, що найкращою для людини є рідна мова.

Обстоюючи необхідність повернення народові його рідної мови, Мокій справедливо вважає, що українізацію не можна зводити «до гопака і горілки».

Найбільш запекла боротьба ведеться навколо принципового питання щодо прізвища. Мина затято домагається його зміни, бо воно аж надто українське, плебейське. Цьому рішенню сприяють і нові закони, які дають необмежене право змінити не те що своє прізвище, а й імена своїх батьків і дідів! Прикриваючись облудним демократизмом, такий закон, така позиція держави і суспільства руйнували одне з основних понять української ментальності - рід, пам’ять і честь роду. Наприклад, предок Тертики - курінний отаман Переяславського куреня Війська Запорозького, предок Губи, Пархим, бив ляхів. І Мокій мріє приєднати до свого прізвища Мазайло другу частину - Квач, що десь давно загубилась по документах. А предками його були і славний запорожець, і прадід чумак, і селянин - і всі вони носили прізвище Мазайло-Квач.

У кожного з непримиренних суперників - Мини і Мокія - є свої соратники й прихильники. У таборі Мини - дружина і дочка Рина, які через міщанський світогляд не можуть збагнути красу рідного слова (недарма ж на Холодній Горі жили!), і вчителька Баронова-Козино (струхлявілий уламок російського шовінізму), тьотя Мотя, яка до краю обурена вивіскою українською мовою («Дивлюсь: не «Харьков», а «Харків»! Нащо, питаюсь, навіщо нам іспортілі город?»). На її думку, «прілічнєє бить ізнасілованной, нєжєлі украінізірованной».

У колі прибічників Мокія - молодь, яка є уособленням усього кращого і прогресивного. На його боці - партія і комсомол.

У кожному з таборів є й свої «нестійкі елементи». У Мининому - це Уля. Її завдання - відволікти Мокія від українства, закохавши в себе. Уля досить довго була сліпим і слухняним знаряддям у руках Рини. Проте, захоплена красою українського слова і щирим коханням Мокія, Уля врешті-решт добровільно українізується.

Більш складним є образ дядька Тараса. Здається, він стоїть на крайніх позиціях щодо української мови: у нього «навіть кури по-українськи говорять». Але він не проти зміни прізвища Мазайло, аби тільки нове прізвище мало спільний корінь «маз». Така поступливість стала причиною ідейної поразки дядька Тараса: «Га? Думалось - Мазайловський, мріялось - Мазайлович, мріялось - Мазайленко з кореня «маз» вийде, а вийшов Мазєнін... Ой дурень я, дурень!».

Микола Куліш, вбачаючи силу процесу українізації в підтримці партії, дає розв’язку п’єси і самої проблеми спротиву українізації дуже «ефективним» і традиційним для того часу способом вирішення всіх питань у радянському суспільстві - постановою комісії у справах українізації М. М. Мазайла-Мазєніна за систематичний опір українізації звільнено з роботи.

Здавалося, справедливість торжествує. Проте життя триває, і вже незабаром почалось тотальне винищення всього українського... З позицій сучасного прочитання української історії чи не мав рації дядько Тарас, вбачаючи у процесі українізації спосіб виявити владою усіх свідомих українців, щоб потім знищити їх? Це ще один приклад, коли твір, написаний справжнім митцем, з часом набуває справжнього - правдивого! - смислу і звучання.




На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.