Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014
«Момент»
Володимир Винниченко (1880-1951)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)
Всі публікації щодо:
Винниченко Володимир
Оповідь про події у новелі «Момент» В. Винниченка ведеться від першої особи. У пролозі, який подається як фрагмент перебування в’язнів у тюремній камері (про це автор лише натякає), оповідач розважає слухачів різними життєвими історіями, за що, ймовірно, й називають його Шехерезадою. Цього разу він згадує лише один момент свого життя - момент щастя...
Героями новели є сам оповідач та молода дівчина, яку той називає панною (пізніше вона назвала себе Мусею). Увагу до жінки-загадки, недосяжної панни, фантома, мрії приділяють багато митців того часу: Іван Франко, Микола Вороний, Павло Тичина...
Обоє героїв опинилися у виняткових обставинах: їм треба нелегально перетнути кордон (автор не подає чітких причин такої ситуації, його цікавить лише момент зустрічі героїв та їхні стосунки). У момент гострого усвідомлення небезпеки (герой навіть уявляв себе уже вбитим, та й дівчина була свідомою можливої загибелі від кулі) проривається неймовірне бажання жити й кохати.
Це був лише момент...
Перейшовши кордон, вони простилися навіки.
- А тепер ми попрощаємося. Чуєте? Я піду в один бік, а ви - в другий. І ніколи ви не повинні шукати мене. Чуєте! Як вас зовуть?
Я сказав і здивовано дивився на неї.
- Ніколи!.. Більше цього ні ви мені, ні я вам не дамо. Наше... наше кохання повинно вмерти зараз, щоб, як хтось сказав, ніколи не вмирати. Розумієте мене, хороший? Єсть якісь метелики. Вони вмирають серед кохання. Ви розумієте мене?
Я розумів, але мовчав. А вона, ніби дивлячись собі в душу, одривисто-напружено говорила:
- Щастя - момент. Далі вже буденщина, пошлість. Я знаю вже. Саме найбільше щастя буде мізерним в порівнянні з цим. Значить, зовсім не буде. Так мені здається, так я зараз чую отут... - Вона показала на серце.
Цей твір можна поставити в один ряд із Олесевими «Чарами ночі». Порівняймо:
|
Олександр Олесь, «Чари ночі» |
В. Винниченко, «Момент» |
|
Поглянь, уся земля тремтить В палких обіймах ночі, Лист квітці рвійно шелестить, Траві струмок воркоче. |
Ліс помирився з нами й провадив далі своє життя, життя кохання, народження, росту. На блідих квіточках кущів діловито гуділи бджоли; тукав дятел десь вгорі; дві пташки, пурхаючи з гілки на гілку, подивлялись на нас і несподівано зливались в обіймах. Літали сплетені коханням метелики або в щасливому безсиллі сиділи на листку й поводили вусиками. В траві парами кишіли кузьки. Одбувався великий, прекрасний процес життя. |
Усвідомлення себе частинкою природи гостро відчувається героєм новели, коли він, відкинувши на якусь мить усі політичні (зараз такі далекі!) ідеали, раптово розуміє: «Може, вона була колись веселою берізкою, а я вітром? Вона тремтіла листям, коли я співав їй в тихий вечір пісню вітра? Хто скаже, що ні? Може, ми були парою колосків і близько стояли один коло одного?». Це перегукується з «Лісовою піснею» Лесі Українки:
Он бачиш, так питає дика рожа:
«Чи я хороша?»
І ясень їй киває в верховітті:
«Найкраща в світі!»
Пізніше цей мотив звучатиме в ліриці В. Сосюри:
Одсіяють роки, мов хмарки над нами, і ось так же в полі будуть двоє йти, але нас не буде. Може, ми квітками, може, васильками станем - я і ти.
(«Васильки»)
Вражають пейзажні замальовки письменника, наскільки тонко він бачить найменші нюанси (недарма ж був ще й неабияким художником!):
«Ви ще пам’ятаєте, що то таке весна? Пам’ятаєте небо, синє, глибоке, далеке! Пам'ятаєте, як ляжеш в траву десь, закинеш руки за голову і глянеш у це небо, небо весни? Е!.. Ну, словом, було це навесні. Круг мене кохалося поле, шепотіло, цілувалось... З ким?
А з небом, з вітром, з сонцем. Пахло ростом, народженням, щастям руху і життя, змістом сущого... Словом, кажу вам, було це навесні».
