Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Момент»
Володимир Винниченко (1880-1951)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

Всі публікації щодо:
Винниченко Володимир

Оповідь про події у новелі «Момент» В. Винниченка ведеться від першої особи. У пролозі, який подається як фрагмент перебування в’язнів у тюремній камері (про це автор лише натякає), оповідач розважає слухачів різними життєвими історіями, за що, ймовірно, й називають його Шехерезадою. Цього разу він згадує лише один момент свого життя - момент щастя...

Героями новели є сам оповідач та молода дівчина, яку той називає панною (пізніше вона назвала себе Мусею). Увагу до жінки-загадки, недосяжної панни, фантома, мрії приділяють багато митців того часу: Іван Франко, Микола Вороний, Павло Тичина...

Обоє героїв опинилися у виняткових обставинах: їм треба нелегально перетнути кордон (автор не подає чітких причин такої ситуації, його цікавить лише момент зустрічі героїв та їхні стосунки). У момент гострого усвідомлення небезпеки (герой навіть уявляв себе уже вбитим, та й дівчина була свідомою можливої загибелі від кулі) проривається неймовірне бажання жити й кохати.

Це був лише момент...

Перейшовши кордон, вони простилися навіки.

- А тепер ми попрощаємося. Чуєте? Я піду в один бік, а ви - в другий. І ніколи ви не повинні шукати мене. Чуєте! Як вас зовуть?

Я сказав і здивовано дивився на неї.

- Ніколи!.. Більше цього ні ви мені, ні я вам не дамо. Наше... наше кохання повинно вмерти зараз, щоб, як хтось сказав, ніколи не вмирати. Розумієте мене, хороший? Єсть якісь метелики. Вони вмирають серед кохання. Ви розумієте мене?

Я розумів, але мовчав. А вона, ніби дивлячись собі в душу, одривисто-напружено говорила:

- Щастя - момент. Далі вже буденщина, пошлість. Я знаю вже. Саме найбільше щастя буде мізерним в порівнянні з цим. Значить, зовсім не буде. Так мені здається, так я зараз чую отут... - Вона показала на серце.

Цей твір можна поставити в один ряд із Олесевими «Чарами ночі». Порівняймо:

Олександр Олесь, «Чари ночі»

В. Винниченко, «Момент»

Поглянь, уся земля тремтить

В палких обіймах ночі,

Лист квітці рвійно шелестить,

Траві струмок воркоче.

Ліс помирився з нами й провадив далі своє життя, життя кохання, народження, росту. На блідих квіточках кущів діловито гуділи бджоли; тукав дятел десь вгорі; дві пташки, пурхаючи з гілки на гілку, подивлялись на нас і несподівано зливались в обіймах. Літали сплетені коханням метелики або в щасливому безсиллі сиділи на листку й поводили вусиками. В траві парами кишіли кузьки. Одбувався великий, прекрасний процес життя.

Усвідомлення себе частинкою природи гостро відчувається героєм новели, коли він, відкинувши на якусь мить усі політичні (зараз такі далекі!) ідеали, раптово розуміє: «Може, вона була колись веселою берізкою, а я вітром? Вона тремтіла листям, коли я співав їй в тихий вечір пісню вітра? Хто скаже, що ні? Може, ми були парою колосків і близько стояли один коло одного?». Це перегукується з «Лісовою піснею» Лесі Українки:

Он бачиш, так питає дика рожа:

«Чи я хороша?»

І ясень їй киває в верховітті:

«Найкраща в світі!»

Пізніше цей мотив звучатиме в ліриці В. Сосюри:

Одсіяють роки, мов хмарки над нами, і ось так же в полі будуть двоє йти, але нас не буде. Може, ми квітками, може, васильками станем - я і ти.

(«Васильки»)

Вражають пейзажні замальовки письменника, наскільки тонко він бачить найменші нюанси (недарма ж був ще й неабияким художником!):

«Ви ще пам’ятаєте, що то таке весна? Пам’ятаєте небо, синє, глибоке, далеке! Пам'ятаєте, як ляжеш в траву десь, закинеш руки за голову і глянеш у це небо, небо весни? Е!.. Ну, словом, було це навесні. Круг мене кохалося поле, шепотіло, цілувалось... З ким?

А з небом, з вітром, з сонцем. Пахло ростом, народженням, щастям руху і життя, змістом сущого... Словом, кажу вам, було це навесні».







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.