Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

Роман «Місто»
Валер'ян Підмогильний (1901-1937)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

Всі публікації щодо письменника:
Підмогильний Валер’ян

У 1928 році виходить роман В. Підмогильного «Місто», модерний (сучасний) твір, у якому, всупереч традиції попередньої української літератури щодо переважно селянської тематики, перед читачем постають картини міста й розгортається оповідь про сільського хлопця, недавнього учасника революційних подій, який за мирного часу їде на навчання до міста й прагне змінити себе і світ.

«Свій роман “Місто” я почав писати зовсім для себе несподівано - воно, за первісним задумом, мало бути кіносценарієм, і то комедією. [...] Написав “Місто”, бо люблю місто і не мислю поза ним ні себе, ні своєї роботи. Написав ще й тому, щоб наблизити, в міру змоги, місто до української психіки, щоб сконкретизувати його в ній, і коли мені частина критиків закидає “хуторянську ворожість” до міста, то я собі можу закинути тільки невдячність проти села. Але занадто вже довго жили ми під стріхами, щоб лишатись романтиками їх», - так обґрунтовував В. Підмогильний причини написання роману.

До роману письменник підбирає два епіграфи, що концентрують ідею твору: «Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на ангела: як тварина - людина їсть і п’є, як тварина - вона множиться і як тварина - викидає; як янгол - вона має розум, як янгол ходить просто і як янгол - священною мовою розмовляє» (Талмуд, Трактат Авот) і «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?» (А. Франс. Таїс).

Отже, автор уже на початку роману орієнтує читача: його герой - не ідеальна істота, не типізований образ - це людина, сповнена світлих намірів, повна сил підкорити морально чуже місто. Світовий мотив підкорення людиною міста не новий для світової літератури: його розробляли Стендаль («Червоне і чорне»), Гі де Мопассан («Любий друг»), О. Бальзак («Батько Горіо») та ін.

Зображення соціального, морального, творчого розвитку Степана Радченка, основного героя твору, підпорядкована сюжетна структура роману. Автор ніби зіштовхує дві сили (чи рівновеликі?) - місто і людину. Прагнення підкорити, завоювати місто неодмінно викликає зміни у самому героєві: заради цієї глобальної для себе мети він забуває село, куди ще так недавно хотів повернутися, втрачає щирих друзів, а згодом залишає навчання.

На олтар цієї боротьби покладене й кохання: ставлення до дівчини, жінки для Степана Радченка є лише своєрідними сходинками до підкорення міста. Повсякчас вивищуючи жіночий ідеал, герой, врешті, зміг вислухати лиш повію... Якісь дивні сходи наверх, що ведуть донизу...

То хто кого завойовує й підкорює: людина - місто чи місто - людину?

Поміркуймо з науковцями

Письменник створив образ неоднозначний, далекий від поетики плаката, яка побутувала в тій порі... Це тип отакого собі завойовника, який рушив на місто, щоб його покласти собі під ноги ... людини з не зовсім розмитими комплексами добра і зла, яка не здатна рівноважити в собі те добро і зло, не здатна утверджувати щось одне із них, отже, людину з претензією до безпринципності.

В. Шевчук

На основі цитатних матеріалів можна підготувати досить повну розповідь про Степана Радченка.

Позиції аналізу

Цитати

1

Портрет

Наскільки привабливий цей портрет? Як видно ставлення автора до героя?

На зріст він був високий, тілом міцно збудований і смуглий на обличчі. Молоді м’які волосинки, неголені вже тиждень, надавали йому неохайного вигляду. Але брови мав густі, очі великі, сірі, чоло широке, губи чутливі. Темне волосся він одкидав назад, як багато хто з селюків і дехто тепер з поетів.

2

Минуле

Як сприймав Степан нове життя, нову владу?

Що це за «боротьба з темрявою?

Під яким прапором воював Степан раніше?

[...] мати його померла, переказують, коли йому тільки два роки було, і жодних споминів про неї його пам’ять не зберегла.

За свої двадцять п’ять років він був підпасичем-приймаком, потім просто хлопцем, далі повстанцем і наприкінці секретарем сільбюро Спілки робземлісу.

Купкою папірців лежало все його життя за останні п’ять років - повстанство за гетьмана, боротьба з білими бандами, культурна й професійна робота. [...] Чого тільки не було! Був полон і втеча з-під розстрілу. Були мітинги, агітація, резолюція, боротьба з темрявою та самогоном.

[...] в своїй повстанській кар’єрі перед тим, як викинути червоний стяг, він тримав якийсь час прапор осінніх степів і небес.

3

Мета переїзду Степана до міста

[Степан їхав вчитися до міста, в нього була «командировка»].

4

Життєві плани

Чи назавжди Степан планував переїхати до міста?

«Культурних сил нам треба, от що», - міркував Степан. І йому приємно було, що він тільки тимчасово, на три роки, покинув свої стріхи, щоб вернутися потім при повній зброї на боротьбу і з самогоном, і з крадіжкам, і з недіяльністю місцевої влади.

5

Бідність Степана

На що міг у місті розраховувати Степан із таким «скарбом»?

[...] в кишені були - ножик, старий гаман, випадковий ґудзик і хустка...

[...] крім сподіванок, може, нічого не вартих, він мав тільки червінець на всі злидні й пригоди, що могли його в місті спіткати.

6

Хазяйновитість

Він умів прати, прасувати, варити страву, навіть латати чоботи.

7

Освіченість, навчання

Які зміни у ставленні Степана до навчання відбулись і чому?

Математика - він чудово її знав. [...] ...йому приємна була якість свого знання. Про соціальні науки він навіть не думав - стільки доповідей на селі прочитано і щодня кілька газет. [...] На фронті науки він був зовсім не зле озброєний.

Останні пуди заробленого борошна й свої маленькі червінці він віддавав учителеві й витрачав на книжки та папір. Він [...] просиджував ночі коло каганця і снив формулами та логаритмами. Та робота, що він проробив, була під силу тільки міцному духові, і він здолав її, бо ясно знав, чого хотів. Хотів вступити до вищої школи.

Лекції вже почались, але він [...] визнав за недоцільне цього дня на них з’являтись. Та й великої охоти до цього якраз не почував.

[...] його тим часом мало цікавили всякі книжки, хоч би й наймудріші, крім книги власного життя, якої минулі сторінки він щодня невтомно гортав.

В ньому знову прокинулась упертість та посидючість [до навчання], що їх робота тільки підсилювала, не вичерпуючи. Ну навіщо йому той інститут? Степан Радченко гарний і без диплома.

8

Любов до канцелярщини

Як можна пояснити це?

Як гарно бачити все це [різні довідки та інші документи] в штампах, печатках, рівних рядках друкарської машинки й незграбних кривульках півнеписьменних рук!

9

Самовпевненість/

обережність

Чим зумовлені такі зміни?

Так, так! Він здібний і міцний. Він уміє бути упертим. Там, де перешкоди не збити натиском плеча, там точитиме її шашелем. Дні, місяці й роки!

Досвід йому показував, що ловить найбільше той, хто менше хапається і до наскоку готується за методами довгої облоги. Провалившись кілька разів на тонкому льоду, змокнувши й намерзшись у цих холодних купелях, він хотів бути обережним і тим часом зовсім спинився, кожен рух вважаючи за небезпечний.

10

Реальність і мрії

Як Степан спочатку ставився до мрій?

Чому це ставлення змінилося?

Ким себе уявляв Степан у мріях?

Як це його характеризує?

Чи можливим було здійснення цих мрій?

Він повчав себе, що мріяти - це дурниця, що треба діяти, невтомно поборюючи всі перепони на шляху, зосереджуючи всі сили на черговій відпорній точці.

Вдома він блукав по подвір’ї, захлинаючись від божевільних мрій, що його змагали. [...] Він робився народним комісаром, що їздив у його уяві авто і виголошував промови, які хвилювали його до самого шпіку; приймав чужоземні організації, вів перемовини, запроваджував дивні закони, що зміняли лице землі, і по смерті скромно відкривав собі пам’ятники; то раптом ставав надзвичайним письменником, що кожен рядок його котився по світі віщим дзвоном, бентежачи людські серця, а власне серце найперше; то, занедбавши великі діла, надавав своєму обличчю чарівної краси, прибирався в найвиборніші костюми й скоряв жіночі серця, розбивав подружжя й тікав з коханкам за всі можливі кордони, крім межі уяви; то кульбачив повстанського коня, добував із льохів сховані одрізани й на чолі ватаги безумців облягав місто, одмикав кулями ті крамниці, вантажив вози тих костюмів, тих ласощів та тістечок і клав під себе пахучу жінку, як полонянку. Така картина найбільше його захоплювала [...] Його вибаганки були невичерпні, фантазія невтомна, самозакохання непереможне.

11

Ставлення до людей

Що зумовило таке ставлення до людей?

[...] до всіх, хто був чи міг бути свідком його минулого, він почував потайну ворожнечу.

Йому прикро було б побачитись з тим, хто раніш здавався вартим наслідування ідеалом, а потім раптом виявив страшну свою порожнечу.

Як завжди, ближче познайомившись із людьми, він зразу ж примічав неминучі в кожного смішності й втрачав до них частку поваги.

[...] він не почував потреби спілкуватися з людьми, тими далекими фігурами, що з ними часом випадало йому здибатись. їхнє життя здавалось йому тепер до смішного простим і жодної уваги не вартим.

Але він - письменник, це річ незаперечна, і всі ці пики дуже мало мусять його турбувати.

Хлопець сунувся серед них з пристрасним трепетом, немов усі очі дивились для нього і всі рухи для нього діялись, немов він приймав цей строкатий парад героїв, нікчем і посередностей [...] І от вони зараз такі близькі йому і між. собою, такі прості й спізнані, а за мить підуть кожне в свій дім, у свою любов, у свої думки, в свої нахили, в свої розумності й дурниці.

[...] Люди – різнії

12

Літературна діяльність

Яке почуття штовхнуло Степана на літературний шлях?

Він думав про самих письменників, про те, що вони виходять перед інших і інші їх слухають [...]

Він заздрив їм і не ховав від себе цього, бо теж хотів висунутись і бути обраним. [...] він хотів бути кожним із них, однаково - прозаїком чи поетом.

Хай усі знають, що Степан Радченко пише оповідання, що він письменник, виступає в Академії і дістає оплески. Хай у сільбуді буде його книжка, і товариші, що він покинув, хай дивуються й заздрять йому!

Чи був присутнім талант у виборі Степаном літературного шляху? Чому Степан змінив ім’я?

Як це його характеризує?

[...] Степан, завмираючи від внутрішнього хвилювання, міркував про те, що може він написати. Про що може написати. Я к може написати. [...] Так, Степан мусив стати письменником.

[...] коли прізвище було йому зовсім до вподоби, то саме ім’я - Степан - його трохи збентежило. Надто воно було не тільки просте, а й заяложене якесь, і грубе. [...] Він наважився і став із Степана Стефаном, діставши собі нове хрещення.

Візит до критика Світозарова.

Чим пояснити таку реакцію на відмову критика спілкуватися?

О, його до крові стібнув той пихуватий тон, той панський тон дідича від літератури! Ідучи потупивши голову, він снував невиразні думки про помсту. Він міг би вдарити того слимака, розбити йому нахабне пенсне, тягати по підлозі його випещене тіло [...] В ньому знову прокидався селюк з глухою ворожістю до всього, що від нього вище. [...] з дому він виходив пишним Стефаном, а вертатись має затюканим Степаном [...]

Якою була перша оцінка оповідань?

[З листа Вигорського] А ваші оповідання всі сільські. Це прекрасні оповідання, безперечно. їхні хиби свідчать тільки за перспективи.

Чи виправдана така самовпевненість, самозакоханість?

[Лист до редакції] «Шановні товариші! В останньому числі Вашого журналу надруковано моє оповідання. Напишіть, будь ласка, чи не треба Вам ще оповідань, я можу прислати. Моя адреса - Київ, Львівська вулиця, 51, 16. Стефан Радченко».

Автор явно насміхається над своїм героєм.

А втім, поміркувавши краще, йому здалося, що факт надрукування його твору такий очевидний, що посилатись на нього зайво [...] після останнього скорочення лист прибрав вигляду, що його цілком задовольнив: «Шановні товариші! Моя адреса - Київ, Львівська вулиця, 51, 16. Стефан Радченко».

Твори Степана Радненка - наскільки людяними вони були?

[...] ніде ще розстріли не відбувались так просто, ніколи ще трупи не лягали так покірно, як у творах Стефана Радченка, бо, прислухаючись до зойку зруйнованого панцерника, автор забував про стогін живого під його уламками.

Як Степан ставився до своєї літературної праці?

- Не буду писати, - подумав він, але потай почував, що цією відмовою сам перед собою пишається, а писати, звичайно, буде, добре писати, краще за всіх тих задавак.

Наскільки щирим є таке прозріння? Кого звинувачує за обраний шлях?

[Після прочитання повісті М. Коцюбинського] В книжці, для нього не новій, він знайшов нове, п’яне зачарування величчю творчості [...]

- Ніколи, ніколи я такого не напишу, - шепотів він. Тепер він спізнавав безглуздя своїх намірів. Письменник! Хто, підступний, йому це слово підказав? Мало що не мріється, але тільки йолоп за мріями вганятиме! [...] І за цю химеру проміняти науку, інститут, звести нанівець роки тяжкої праці, викохувані плани [...] Вигорський!

От хто остаточно збив його [...] Проклятий спокусник!

Навіщо ж ці твори, коли людське серце в них не б’ється? Мертвими видались йому тепер ці оповідання, де людина зникла під тиском речей та ідей, від неї створених і для неї призначених! [...] Він напише повість про людей. І коли подумав це, страшна нудьга огорнула його від безсилості перед цим величезним завданням [...] Та й взагалі слід кинути цю літературу, що, скільки міг він пригадати, тільки гірким розчаруванням платила за його муки!

13

Чи напише коли- небудь Степан цю повість?

[...] хлопець [...] розчинив вікна в темну безодню міста. Воно покірно лежало внизу хвилястими брилами скель, позначене вогняними крапками, і простягало йому з пітьми горбів гострі, кам’яні пальці. Він завмер від сласного споглядання цієї величної нової стихії і раптом широким рухом зронив униз зачудований поцілунок.

Тоді, в тиші лампи над столом, писав свою повість про людей.

Поміркуймо з науковцями

Твір за первісним задумом автора мав бути кіносценарієм, до того ж комедією. Ця обставина певною мірою пояснює своєрідні «кінематографічні» прийоми подачі контрастів, раптову зміну одного чуттєво-емоційного відтінку іншим, різко відчутну стильову контрастність між початком першої частини і початком другої - вона своєрідно відбиває зміну ритму внутрішнього життя юнака, недавнього селянина, під тиском велетенського міста з його суворими законами й порядками.

В. Соболь







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.