Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

Олександр Довженко (1894-1956)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

Всі публікації щодо:
Довженко Олександр

Олександр Петрович Довженко - людина ренесансного типу, геніальний митець XX століття, який створив жанр українського поетичного кіно та жанр кіноповісті; який силою свого художнього обдарування, насамперед твором «Україна в огні» розкрив глибинну сутність українців. Проте йому судилася складна доля, бо тоталітарна система не пробачала свободи духу, свободи творчості: Довженка ізолювали від його землі, народу, України. Та він залишився серцем, помислами й душею з рідним краєм, передав йому у спадок неперевершену палітру мистецького набутку.

Народився 10 вересня 1894 року у селищі Соснівка на Чернігівщині в багатодітній селянській родині. Із чотирнадцяти дітей Петра Семеновича та Одарки Єрмолаївни Довженків вижили лише двоє - Сашко й Поліна (стала лікарем).

Після закінчення Сосницької чотирикласної церковно-парафіяльної школи та Сосницького міського чотирикласного училища вступив у 1911 році до Глухівського вчительського інституту.

1914 року одержав атестат про закінчення інституту, працював за призначенням спочатку в Кутузівській змішаній вище початковій школі, а згодом - у 2-й Житомирській, де викладав фізику, географію, історію, природознавство та гімнастику; брав приватні уроки живопису.

1917 року переїхав до Києва; вчителював, одночасно навчався на економічному факультеті Київського комерційного інституту.

1918-1920 роки - вояк УНР, викладав у школі старшин історію України й естетику. 1920 рік - завідувач Житомирської партійної школи, секретар Київського губернського відділу народної освіти.

1921-1923 роки - дипломатична служба у Польщі, Франції, Англії, Німеччині; секретар консульського відділу в Німеччині, навчання в приватній художній майстерні, відвідування лекцій у берлінській школі образотворчого мистецтва. 1923 року повернувся в Україну; став художником-ілюстратором газети «Вісті ВУЦВК» у м. Харкові, став одним із засновників ВАПЛІТЕ.

1926 року переїхав до Одеси, працював на кіностудії, створив перший фільм «Вася-реформатор».

1928 року вийшов фільм «Звенигора», що започаткував українське поетичне кіно.

1929 року переїхав до Києва; зняв за власним сценарієм фільм «Арсенал».

1930 року створив фільм «Земля» (останній німий фільм Довженка), який приніс світову славу; здійснив турне по Європі.

1941-1945 роки - евакуація, служба військового кореспондента; остаточний прихід до літератури - написав кіноповісті «Україна в огні», «Повість полум’яних літ», численні статті, оповідання, зняв документальні фільми.

Кінець 40-х - 50-ті роки XX століття - це період насильницької ізоляції від України - робота на «Мосфільмі», викладання у ВДІКу; час написання кіноповісті «Зачарована Десна» (надрукована в журналі «Дніпро» у 1956-му).

25 листопада 1956 року помер. Похований у Москві на Новодівочому кладовищі.

Уже після смерті Довженка у 1958 році на Всесвітньому конкурсі в Брюсселі фільм «Земля» було визнано одним із дванадцяти найкращих кінофільмів світу.

Художньо-мистецька спадщина Довженка: 14 ігрових і документальних фільмів («Звенигора», «Арсенал», «Земля», «Щорс», «Іван», «Аероград», «Битва за нашу радянську Україну», «Перемога на Правобережній Україні і вигнання німецьких загарбників за межі українських радянських земель» тощо), 15 літературних сценаріїв та кіноповістей («Повість полум’яних літ», «Поема про море», «Україна в огні»), дві п’єси, автобіографічна повість, понад 20 оповідань і новел («Незабутнє», «На колючому дроті», «Мати», «Ніч перед боєм», «Воля до життя» та ін.), низка публіцистичних статей і теоретичних праць, присвячених питанням кіномистецтва; «Щоденник».