Українська література : довідник для абітурієнтів та учнів закладів загальної середньої освіти - В. А. Мелешко 2014

«Зачарована Десна»
Олександр Довженко (1894-1956)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

«Зачарована Десна» (1955) - це спогади про дитинство, які автор передає методом монтажу кадрів-епізодів, тобто фрагментарно показує те, що зберегла пам’ять. Довженко і в цьому творі використав характерні для кінематографа прийоми.

Про задум твору письменник повідомляв у щоденнику: 5 квітня 1942 року він занотував, що розпочав роботу над спогадами «про дитинство, про хату, про діда..».

За жанром «Зачарована Десна» - лірична автобіографічна поема з елементами кінематографії. (Сам автор називав «Зачаровану Десну» автобіографічним кінооповіданням.)

Тематика твору - обсяжна: тема дитячих мрій, зв’язку між людиною та природою, життя селянської родини в наддеснянському, краси хліборобської праці тощо. Але центральна тема - показ витоків вміння бачити та сприймати світ по-особливому, що й спонукало появу людини-митця, прагнення усвідомити «свою природу на ранній досвітній зорі, коло самих її первісних джерел» (О. Довженко).

Ідея твору синтезована у філософській думці: «сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє», отже, життя «прекрасне, само по собі воно є найбільшим і найвеличнішим з усіх мислимих благ» (О. Довженко).

Своєрідність композиції: І. В її основу покладено багатоплановість оповіді: 1) пригоди головного героя Сашка в дитинстві; 2) авторські роздуми про героїв, час, природу, працю; 3) картини життя селян-наддеснянців, українські народні звичаї, вірування. II. Поєднання реальних картин буття і фантастичного світу уявлень малого Сашка. III. Відсутність чіткого сюжету; твір складається з новел-спогадів і новел-роздумів. IV. Наявність авторських відступів; оповідь ведеться від першої особи.

Персонажі «Зачарованої Десни» - це ті, хто становив мікросвіт Сашка, насамперед його родина:

- прабаба Марусина «була маленька й така прудка і очі мала такі видющі й гострі»; понад усе любила прокльони - «вони лились з її вуст потоком, як вірші з натхненного поета»;

- дід Семен «любив... гарну бесіду й добре слово» і «був... дуже схожий на бога»; а ще «був високий і худий, і чоло в нього високе. Пахнув... теплою землею і трохи млином», «любив кашляти. Старі люди по дідовому кашлю вгадували навіть погоду»;

- батько: «Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий». З нього «можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіятелів, - він годився на все»;

- мати. Вона «любила проказувати»: «Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає саме з землі всяка росиночка, ото мені радість...»;

- брати «Лаврін, Сергій, Василько й Іван», які «пожили... щось недовго, бо рано, казали, почали співати. І де вони переймали пісні, і хто їх учив? Ніхто не вчив». Усі четверо «померли від пошесті зразу ...в один день».

З-поміж односельців виокремлено дядька Самійла, який «не був ні професором, ні лікарем, ні інженером. Він був косарем», який «орудував... косою, як добрий маляр пензлем, - легко і вправно. Коли б його пустити з косою просто, він обкосив би всю земну кулю, аби тільки була добра трава, хліб і каша».

Головний герой твору «роздвоюється: це білоголовий Сашко, що босоногий бігає по золотих висипах Десни, і сивочолий, уславлений режисер, який силою свого таланту розгортає перед своїм духовним зором і читачами картини свого далекого дитинства» (Ю. Солод).

Малий Сашко - добрий, чуйний, закоханий у рідну природу, спостережливий, мрійливий, має багату уяву.

У центрі твору художній образ річки Десни, яка переростає у символ дитинства, самого життя «все вже розтануло в далекім мареві часу, як сон, і потонуло. Одна лише Десна зосталася нетлінною у стомленій уяві. Свята, чиста ріка моїх дитячих незабутніх літ і мрій.

Нема тепер уже таких річок, як ти була колись, Десно, нема. Нема ні таємниць на річках, ні спокою. Ясно скрізь.

Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим. Так багато дала ти мені подарунків на все життя.

Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, що й досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах».

І в «Україні в огні», і в «Зачарованій Десні» Довженко творить неперевершений образ України та роду як її основи.

Поміркуймо з науковцями

Історія літератури знає чимало автобіографічних творів письменників про своє дитинство, життєві шляхи, виховання почуттів, становлення світогляду. Олександр Довженко зробив у цей фонд вагомий внесок. Його останній твір - «Зачарована Десна» - це велична поема у прозі про народження великого митця,- гімн рідному українському народові.

Т. Дудіна




На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.