Українська література : довідник для абітурієнтів та учнів закладів загальної середньої освіти - В. А. Мелешко 2014

«Гуси-лебеді летять»
Михайло Стельмах (1912-1983)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

Повість входить до автобіографічної дилогії. В основу її лягли спогади про дитинство письменника, що минуло в подільському селі в часи Української революції та громадянської війни. У творі «Гуси-лебеді летять» автор передає і безпосередність дитячого сприйняття навколишнього світу, і мудрість досвідченої людини, яка згадує свої дитячі роки, повість має відступи, що порушують хронологію, сучасні оцінки давніх подій.

Михайло Стельмах веде оповідь про повсякденні справи сільського хлопчака: збирання грибів і липового цвіту, про допомогу батькам у жнива, про спостереження за природою, про захоплення читанням книжок, про цікаві дитячі пригоди малого Михайлика.

Дідусь, батько, бабуся й мама знайомлять малого хлопця з широким світом людей і природи, відкривають перед ним безмежжя любові та краси:

«...матір, уже оброшена, прийшла з городника та й лагідно-лагідно кладе мені на плече руку, а очима показує на розчинене вікно й таємниче питає:

- Михайлику, ти нічого не чуєш?

Дід, глянувши на матір, пускає посмішку в бороду й мовчить. А я дивлюсь на сизий від роси городець, на розпатлані дерева саду, на віхті туману, що плутається між їхніми кронами і землею, на ледь-ледь окреслені стріхи, прислухаюсь до всього, але чую тільки вранішню журбу роси.

- Не чуєш, як літо пішло нашим городом? - дивується мати.

- Ні, - кажу я з жалем, але враз уявляю собі, як десь неподалік у квітчастій, кинутій на плечі, хустці широко бреде туманом літо, і од мене зразу відлітає сон.

- Ось ходімо подивимось хоч на його сліди, - так само таємниче говорить мати, і ми виходимо з оселі, мати посміхаючись, а я позіхаючи. Біля самого порога з нами вітається аж задимлена росою вишня. - Ось бачиш, сьогодні літечко торкнулось руками до ягід, і вони почали паленіти.

Я дивлюсь на вишні, і в них справді то тут, то там паленіють розпухлі щічки. А мати вже показує, що на покручі гороху з’явився ще сонний перший цвіт, а на ранній груші шаріють грушки, оті, що віясто придивляються до землі. І все це диво зробило літо за одну-однісіньку ніч та й пішло собі далі, щоб на світанні, коли я сплю, знову заглянути до нас. Як би мені припильнувати його?».

Малий Михайлик зростає у світі реальних людей, на долях яких відбиваються буремні історичні часи початку XX століття. Ось дядько Порфирій, говорячи про якого автор пригадує страшні обставини насильницького запровадження радянської влади на Поділлі:

«В революцію, повернувшись додому, Порфирій знову ревно припав до свого напівзруйнованого, обнесеного війною хутірця. Вилузуючись із шкури, недосипаючи ночей, він товкся в хазяйстві, наче в пеклі, надіючись зробити з нього рай... Отак би у своїй хутірській шкаралупці дошив би він одлюдком до мирних днів, може, дотягнувся б і до свого раю, аби не лихий випадок.

У двадцятому році на його хутірець наїхали саме ті недалекоглядні прод-агенти, які мало не на кожного селянина дивились як на куркуля чи прихованого ворога. Не заходячи до хати, вони зразу попрямували до комори, прикладами висадили двері й почали наводити свої порядки. Порфирій з ключами підійшов до них і довго, мовчки дивився, як з його засіків вимітали зерно. В голову йому вдарили гнів, біль і пожадливість і там варили свою пекельну юшку. Коли продагенти навантажили мішками парокінну фуру, він став на порозі комори і глухо сказав:

- А тепер їдьте!

- Ми ще маємо час, - засміялися продагенти.

- Ніхто не знає свого часу і гробовища, - чавив і зчавити не міг злобу. - їдьте, поки тихо лихо.

Продагенти обізвали його чмурем і почали погрожувати оперативною трійкою, яка в ті часи на місці чинила суд і розправу. І тоді посатанів Порфирій. Пригинаючись, він метнувся до хати, вихопив з піхов шаблю і кинувся на продагентів. Вони, не чекаючи такого, розлетілись із його подвір’я і помчали по допомогу в повіт. А Порфирій, переодягнувшись, взяв свою золоту імператорську зброю, шаблю, вузлик з одягом і подався у банду».

Дещо ідеалізованим є образ голови комітету бідняків дядька Себастіяна. Це людина твердого характеру, щедрої душі, правдива й горда. Дотепний жарт дядька Миколи, ніжне материнське слово — усе це Михайло вбирає, пізнає свій народ, його історію, його поетичне фольклорне мислення.

Поміркуймо з науковцями

Через усю повість виразно проходить ідея величі й краси народної душі. Розповідь ведеться від автора, навколишній світ розкривається через призму дитячої уяви. Це надає картинам неповторної свіжості, принадності і дає можливість поєднати епізоди в єдине ціле. Розповідь від першої особи, таким чином, відіграє важливу композиційну роль - створює «підводну течію» сюжету.

В. Громова







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.