Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

Полемічна література
Українська література доби ренесансу і бароко
Давня українська література (XI-XVIII століття)

Всі публікації щодо:
Літературознавство

У другій половині XVI століття на українських землях різко посилюється феодальний, національний і релігійний гніт у зв’язку з прийняттям Люблінської унії (1569), яка юридично закріпила панування польської шляхти в Україні. 1596 року в Бресті на церковному соборі (з’їзді) була проголошена унія, тобто об’єднання православної церкви з католицькою та створення греко-католицької (уніатської) церкви.

Метою Брестської унії було повернення української церкви в бік Західної Європи. її запровадження зумовило появу великої кількості полемічної літератури католицьких і православних авторів. «Унія була причиною довгої та важкої боротьби внутрі малоруського народа і остаточно принесла незміримі шкоди цілому його духовному і політичному розвоєві.., унія в минувшині не дала нашому народові майже нічого, не лишила в літературі южноруській ані одного цінного пам’ятника.., натомість знаменито причинювалася до полонізації руської інтелігенції», - писав Іван Франко.

Ревними прихильниками унії стала частина українських феодалів і священиків, які прагнули домогтися однакового соціального і політичного становища з польськими магнатами. Боротьба українського народу проти покатоличення сприяла виникненню братств (Львів, Луцьк, Могилів, Київ) - громадських організацій.

Поміркуймо з науковцями

Ставлення до уніатської церкви в різні часи було неоднозначним. Спершу більша частина українства поставилася до унії вороже, трактуючи її як черговий крок до поневолення України. Згодом греко-католицька церква стала справжнім опертям для української державності. Про це свідчить хоча б той факт, що 1946 року церкву було заборонено, а більшість її священиків репресовано.

О. Міщенко

Полемічна література - це приклад літературної суперечки, викликаної протистоянням між прихильниками православ’я, католицизму, унії.

У літературі склалося три табори полемістів - католицький, уніатський і православний.

Поштовхом для розвитку полемічної літератури в останній чверті XVI століття стала книга польського публіциста - єзуїта Петра Скарги «Про єдність церкви Божої під одним пастирем і про грецьке від тої єдності відступлення» (Вільно, 1577). У відповідь з’явилися анонімні памфлети українських православних літераторів, твори видатних українських письменників-полемістів Герасима Смотрицького, Христофора Філалета, Івана Вишенського, Стефана Зизанія, Мелетія Смотрицького, Зизанія Копистенського.

Подивімось у словник

Єзуїти (від лат. Ісус) - 1) члени католицького чернечого ордену «товариство Ісуса», заснованого 1534 року Ігнацієм Лайолою для зміцнення папської влади і боротьби проти Реформації; 2) переносно єзуїт - підступна, лицемірна людина.

Ознаками полемічної літератури є теологізм, публіцистичність, відкритість, ідеологічність, художність, а її провідними жанрами стають трактати, діалоги, памфлети, послання.

Яскравим захисником православної віри став Іван Вишенський. Він народився у середині XVI століття (між 1645-1650) у м. Судова Вишня на Львівщині; початкову освіту здобув удома, продовжив навчання в Луцьку, можливо, в Острозькій академії, куди його запросив князь Острозький.

У 70-80-х роках перебував на Афоні - центрі православ’я (Греція); протягом 1604-1606 років - знову в Україні, потім повернувся на Афон, прийняв чернецтво і став аскетом-печерником, поселившись в одній із печер над Егейським морем.

Помер у 20-х роках XVII століття.

Літературна спадщина Вишенського - 16 творів - послань і трактатів.

Подивімось у словник

Послання - віршований, рідше прозовий твір, написаний у формі листа або звернення до якоїсь особи чи групи осіб.

Трактат - науково-теоретична праця, у якій аналізується, конкретизується складна проблема, всебічно аргументується нова концепція автора.

Твори Вишенського поділяють на дві групи: 1) написані до Брестської унії та 2) написані після Брестської унії.

З-поміж спадщини полеміста увагу критики та читачів привернув твір «Послання до єпископів». За жанром - політичний памфлет, тобто сатиричний публіцистичний твір. У «Посланні...» поєднано урочисту патетику з іронією, сарказмом; йому притаманні ознаки ораторського мистецтва.

У «Посланні до єпископів» І. Вишенський намалював широку сатиричну картину життя і побуту світських і духовних панів Речі Посполитої кінця XVI - початку XVII століття, правдиво показав страждання і страшні злигодні пригноблених верств народу, рішуче виступив на захист їхньої людської гідності.

Своє послання І. Вишенський адресує конкретним особам, що підписали Брестську унію. Перед нами постають образи «владик безбожних»: владика Потій - пихатий, бундючний, який людей ставить нижче тварин, Кирило Терлецький, якого І. Вишенський змальовує злочинцем, інші священики-відступники. Нагадавши шість Божих заповідей, які вимагають голодних нагодувати, спраглих напоїти, мандрівних упокоїти, голих одягти, хворим допомогти, ув’язнених відвідати, Вишенський показав, що ніхто з єпископів їх не виконує, а навпаки, визискує підлеглих. Саркастично змальовуючи панство, І. Вишенський показує всі пороки цієї верстви: ненаситні черева, лінь, байдужість до бід простого люду. Тут же Вишенський пише про підданих, що голодують, а їхні владики «пожирають їх труд піт кривавий».

Твір закінчується нещадним звинуваченням-інвективою продажним ієрархам церкви: «Отак-то й ви, панове біскупи, сидите на місцях єпископських, але не сидите на гідності й чесності; пануєте над селами, але над вашими душами диявол панує; пастирями себе зовете, але єсте вовки; зовете себе єпископами, але єсте мучителі; вважаєте себе духовними, але ви поганці й язичники».