Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014


Григорій Сковорода (1722-1794)
Давня українська література (XI-XVIII століття)

Всі публікації щодо:
Сковорода Григорій

Григорій Сковорода своєю творчістю завершив добу українського бароко, торував шлях новому українському письменству. Він - філософ, богослов, у художніх полотнах якого теж відбита філософія та богословське вчення.

З 3 грудня 1722 року в малоземельного козака Сави Сковороди та його дружини Парасковії, котрі мешкали в селі Чорнухи на Полтавщині, народився син Григорій - майбутній філософ-письменник, видатний просвітитель, перекладач.

Початкову освіту хлопець здобув у місцевого дяка; згодом закінчив одну з трьох церковно-парафіяльних шкіл, що були в його Чорнухах.

У 1738 році вступив до Києво-Могилянської академії. Навчався з перервами понад 10 років. В академії опанував давньоєврейську, грецьку і латинську мови; це дало змогу читати улюблених письменників і філософів різного часу в оригіналі (Плутарха, Цицерона, Діогена, Еразма Ротердамського тощо).

Перерви в навчанні:

- 1741-1744 роки - співав у придворній капелі цариці Єлизавети Петрівни в Петербурзі. При дворі одержав звання регента (диригента церковного хору).

- 1745-1750 роки - у складі Токайської дипломатичної місії (місія укладала угоду про закупівлю вин для царського двору) побував в Угорщині, подорожував по Австрії, Польщі, Італії, можливо, Франції. Познайомився з культурою Західної Європи, з німецькою філософією містиків. Припускають, що слухав лекції відомих професорів, працював у бібліотеках.

- 1750-1751 роки - викладав піїтику (поетику) у Переяславському колегіумі. Уклав підручник з піїтики «Разсужденіє о поезій и руководство к искуству оной», де обстоював силаботонічну систему віршування (тоді панувала силабічна).

- 1753-1758 роки - працював домашнім учителем у поміщика Степана Томари у с. Коврай на Переяславщині (нині - Черкаська область). Це так званий коврайський період життя і творчості.

У 1759 році обійняв посаду професора поетики Харківського колегіуму; викладав також етику, грецьку мову; працював тут з деякими перервами до 1769 року. Був єдиною світською особою в навчальному закладі, але відмовився від пропозиції прийняти чернецтво.

З-поміж студентів колегіуму обрав собі учня і духовного спадкоємця Михайла Ковалинського (по смерті великого мислителя він напише його біографію - «Життя Григорія Сковороди»). До нашого часу збереглося 79 листів Григорія Савича до Михайла. Саме з листів розпочалася філософська творчість Сковороди.

1769 року залишивши Харківський колегіум, уже ніколи не займав офіційних посад. Відтоді став вести мандрівний спосіб життя. Мандрував переважно Слобожанщиною «Його шлях пролягав через Бабаї, Валки, Великий Бурлук, Гусинку, Іванівку, Ізюм, Липці, Маначиновку, Острогозьк, Охтирку, Харків... Був бажаним гостем і під стріхами селянських хат, і в маєтках слобідсько-української шляхти - Донців-Захаржевських, Земборських, Каразиних, Квіток, Ковалинських, Мечникових, Розальйон-Сошальських, Тев’яшових, - і в келіях Курязького, Охтирського, Сумського, Святогорського чи Сіннянського монастирів» (Леонід Ушкалов).

У цей період написав переважну більшість творів, які через заборону книговидання в Україні не друкувалися, а поширювалися усно.

В останні роки мешкав в основному в с. Пан-Іванівка на Харківщині.

1792 року з’явився перший друкований твір - «Наркісс».

У 1794 році відвідав М. Ковалинського, який мешкав на Орловщині (Григорій Савич пройшов понад 300 верств). Приніс учневі свої твори; у розмові з ним підбив підсумок власного життя.

9 листопада 1794 року помер; похований у селі Пан-Іванівка (тепер Сковородинівка). На надгробку могили Сковороди вибиті, як він і заповідав, такі слова: «Світ ловив мене, та не спіймав». Цей афоризм великого філософа символізує зневагу до земних матеріальних благ. Так, Григорій Сковорода мужньо вистояв перед усіма життєвими спокусами: відмовився від служби при царському дворі, багатства, пропозиції стати «стовпом церкви», одруження з коханою. Він обрав свободу - матеріальну і духовну, аскетичний, зате високоморальний спосіб життя. Відзначався чистотою помислів, глибиною думок, постійним самовдосконаленням, прагненням пізнати себе і світ.

28 листопада 1972 року на батьківщині, у Чорнухах, відкрито історико-краєзнавчий музей (у 1995-му його перейменовано та перепрофільовано в літературно-меморіальний).

Християнські морально-етичні ідеали Сковороди.

Сковорода був переконаний, що

- справедливе суспільство постане на ґрунті освіти, пізнання людьми себе;

- самопізнання - універсальний спосіб моральної перебудови світу;

- матеріальні відносини і стосунки між людьми регулюються додержанням моральних принципів;

- щастя доступне всім і кожному;

- щастя людини у «сродній праці»;

- людина не може бути щасливою, якщо чинить усупереч своїй природі;

- веління природи - веління Бога, пізнання природи - пізнання Бога;

У спадщині Сковороди близько 20 філософських трактатів; поетична збірка «Сад божественних пісень» (30 творів); декілька віршів, що не ввійшли до збірки; збірка «Байки Харківські» (30 байок); притчі «Вдячний Еродій» та «Убогий жайворонок», прозові й поетичні переклади з античної літератури, листи. Писав латиною, давньогрецькою та книжною українською мовою.

«Сад божественних пісень» - збірка духовної (релігійної) поезії.

Вірші, що увійшли до збірки, Сковорода творив протягом усього мистецького шляху (найраніша поезія - 1753 року, остання - 1785).

Слово сад у назві пов’язує рукописну книгу українського письменника із 1) середньовічним дидактичним збірником, що об’єднував дані з різних галузей знань, 2) енциклопедичним утвором поезії; 3) символікою естетики бароко, де цей символ закорінений у біблійну семантику й означає «ідеальний світ, якого прагне смертний» (Лариса Шевченко). Сковорода дає власне тлумачення саду. У коментарі до «Пісні № 28» («Хоч злети на небеса, хоч піди у Версальські ліси») він пише: «...едем, сиріч рай, або розкішний сад, невимовних світських утіх виповнений». У своєму саду Сковорода вирощує «зерна»: в основу кожної поезії він поклав думку зі Святого письма, розгорнувши її в оригінальну образну картину. Отже, будь-який вірш-пісня несе певну християнську ідею.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.