Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014
«Я...»
Василь Симоненко (1935-1963)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)
Всі публікації щодо:
Симоненко Василь
В. Симоненко гостро відчував, що бути поетом - це не уквітчатися лавровим вінком слави, це «сумне покликання», до того ж іще досить небезпечне:
Любити все прекрасне і земне
І говорити правду всім бульдогам.
Як звичайній людині, йому теж хотілось би мати затишний дім, куди не проникають звуки людського життя - чи то радісні, а частіше - тривожні й болючі, і тішитися невибагливим щастям і ситим черевцем - «як дурак на святі». Проте серце, совість поета не дають йому спокою:
- Не йди туди, дорога то нещасна,
То не життя, то смерть.
Поет вдається до прозорого символу безсердечних можновладців - бульдогів; порівняймо із Шевченковим:
І нашим батюшкам-царям
Слава!
Ідейний смисл поезії розкривається через низку епітетів (сумне покликання, очі кляті, затишок глухий, біль пекучий, дорога, нещасна), метафори (серце, серце ненавмисне / Пекучим болем душу мені стисне...), фразеологізм (звити кубельце), порівняння (щасливий, «як дурак на святі»), антитези («То не життя, то смерть»).
За формою ця поезія є сонетом (римування абба, абба, ввг, ввг).
Віршовий розмір - ямб.