Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Я...»
Василь Симоненко (1935-1963)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

Всі публікації щодо:
Симоненко Василь

В. Симоненко гостро відчував, що бути поетом - це не уквітчатися лавровим вінком слави, це «сумне покликання», до того ж іще досить небезпечне:

Любити все прекрасне і земне

І говорити правду всім бульдогам.

Як звичайній людині, йому теж хотілось би мати затишний дім, куди не проникають звуки людського життя - чи то радісні, а частіше - тривожні й болючі, і тішитися невибагливим щастям і ситим черевцем - «як дурак на святі». Проте серце, совість поета не дають йому спокою:

- Не йди туди, дорога то нещасна,

То не життя, то смерть.

Поет вдається до прозорого символу безсердечних можновладців - бульдогів; порівняймо із Шевченковим:

І нашим батюшкам-царям

Слава!

Ідейний смисл поезії розкривається через низку епітетів (сумне покликання, очі кляті, затишок глухий, біль пекучий, дорога, нещасна), метафори (серце, серце ненавмисне / Пекучим болем душу мені стисне...), фразеологізм (звити кубельце), порівняння (щасливий, «як дурак на святі»), антитези («То не життя, то смерть»).

За формою ця поезія є сонетом (римування абба, абба, ввг, ввг).

Віршовий розмір - ямб.