Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014
«Маруся Чурай»
Ліна Костенко (народилася 1930)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)
Всі публікації щодо:
Костенко Ліна
«Маруся Чурай» - це історичний роман у віршах.
Темою твору є доля Марусі Чурай, легендарної піснетворки, на тлі історичних подій середини XVII століття.
Яскрава й загадкова постать дівчини цікавила багатьох дослідників, поетів, письменників: Г. Барановського, В. Самійленка, С. Озерську-Нельговську, О. Шаховського, М. Старицького... У творах цих письменників насамперед звернено увагу на особисту трагедію дівчини.
Ліна Костенко по-новому підійшла до усвідомлення і зображення образу Марусі Чурай. Героїня її твору - ...Не просто так, Маруся, - Це голос наш, це - пісня, це - душа.
її голос, «як голос України, що клекотів у наших корогвах». Змальовуючи Марусю, Ліна Костенко підкреслює в ній найкращі риси української дівчини: вона гарна на вроду, чуйна серцем, шанує матір, вміє щиро і віддано кохати. Звинувачена в тяжкому злочині - вбивстві коханого, Маруся, шануючи пам’ять про найщасливіші й найтрагічніші хвилини життя, не звинувачує Грицька Бобренка, не оскверняє його ім’я і їхнього кохання перед натовпом у суді навіть для захисту власного життя. Звільнена від смертної кари гетьманським указом, поховавши матір, Маруся йде на прощу до святих київських монастирів. Чорного, спаленою війною і пожежами дорогою несе дівчина у серці гнітюче почуття: «...мабуть, нікому немає гірше в світі, як мені».
На шляху до Києва Маруся зустріла сивого мандрівного дяка, який багато бачив і знав. Удвох вони йшли зраненою землею, через вдовині села, бачили жах голодної смерті переселенців з Волині, страшні цвинтарі, Лубни - столицю ката України Яреми Вишневецького, нащадка героїчного Байди... Людське горе розбудило душу Марусі, витіснило з неї особистий біль, примусило усвідомити: «комусь на світі гірше, як мені».
Від звичайної дівчини, що мала хист до складання пісень, гірко переживала особисту трагедію - і до високого узагальненого образу патріотки - такий шлях перетворення образу Марусі Чурай у поемі. Саме така дівчина могла складати пісні, що їх співало козацьке військо, виходячи в похід.
Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі...
Пісні ці стали карбами історії України (бо не було у нас свого Гомера - була Маруся Чурай!).
Роман побудований на переплетенні сюжетних ліній - особистої долі Марусі Чурай та широких історичних подій визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.
Твір складається з 9 розділів, різних за обсягом і стилем.
I - Якби знайшлась неопалима книга
II - Полтавський полк виходить на зорі
III - Сповідь
IV - Гінець до гетьмана
V - Страта
VI - Проща
VII - Дідова балка
VIII - Облога Полтави
IX - Весна, і смерть, і світле воскресіння
Композиція роману побудована на прийомі ретроспективного показу: спочатку йде подія, а далі те, що їй передувало. Разом з тим автор чергує цей прийом побудови тексту із хронологічною послідовністю викладу. Така побудова твору дає можливість подати широкий план зображуваного - у просторі і часі.
Всеохопний образ, який підпорядковує собі інші, - це історична Україна, яка піднялася на священну війну за свої права й державність. Полтава - це полкове місто, складова частина країни, охопленої війною. Міське козацтво, представлене у творі, - це палкі патріоти рідної землі: полковник Пушкар, Іван Іскра, Лесько Черкес, козак-запорожець. Носієм справедливості у творі виступає Богдан Хмельницький, який розуміє ціну людського життя у час, коли так багато смертей. Він мудро вирішує долю Марусі Чурай, зважаючи і на подвиг батька-героя, і на пісні дівчини, які були справжнім «голосом України».
Кількість сюжетних ліній зумовлює композиційну особливість твору. Так, якщо, скажімо, кульмінацією ліричної лінії становить епізод страти Марусі Чурай, то кульмінація історичної лінії віднесена у часі вже до подій облоги Полтави. Проте у розвитку дій композиційні елементи (перипетії) багато у чому відтворені як паралельні структури.
Автор використовує багато засобів для змалювання головної героїні твору - Марусі Чурай. Її портрет, вдача проступають із слів інших героїв, що оточують Марусю, - свідки на суді, односельці, Бобренчиха, Іван Іскра, мати... Цікаво, що одним із засобів творення образу Чураївни є її пісні - гордою, сильною й ніжною постає душа дівчини з цих пісень. А пісня про Байду, складена під час мандрів до Києва, козацькі пісні, які вона складала, характеризують її як палку патріотку рідної землі. Роздуми Марусі про своє життя, про власну долю й долю України - це ще один спосіб творення образу.
Образ Марусі Чурай розвивається через стосунки з іншими людьми - з Грицем Бобренком, Іваном Іскрою, мандрівним дяком...
Гриць, якого любила Маруся, виявився людиною з роздвоєною душею, тому й зрадив своє кохання, піддавшись материним умовлянням, посватався до багатої Галі Вишняківни.
Протилежністю Грицю є Іван Іскра, який самовіддано кохає Марусю, готовий заради її життя на все. Саме він рятує дівчину від смерті, взявши універсал про помилування від Богдана Хмельницького.
Сильною й мужньою постає мати Марусі, яка була для дівчини прикладом у житті. Це вона навчила дочку, що ніхто не повинен бачити її сліз, як би не було важко. Підтримуючи дочку в горі, вона захищала чесне ім’я Марусі на суді. Мати швидко померла, не витримавши душевної напруги.
Важливим для розкриття ідейного смислу поеми є образ мандрівного дяка. Саме через цей образ Ліна Костенко піднімає і вирішує проблему ролі митця в суспільстві, саме через цей образ трансформується особиста трагедія Марусі у загальну трагедію України.
Твір написаний про давні події, проте має не тільки прямий смисл, а й інакомовність. Проблеми вірності і зради, ролі митця в суспільстві, громадянської відповідальності кожного за долю вітчизни є й сьогодні сучасними, злободенними.
Мова твору - наче багата палітра, насичена різноманітними засобами для розкриття ідейного задуму твору. Для створення історичного колориту письменниця вживає історизми, застарілі слова. Поетичність народної мови передана через насиченість її фразеологізмами, епітетам (у т. ч. постійними), образами-символами, в поемі використано багато народних пісень, у тому числі й тих, автором яких вважають Марусю Чурай. Мова персонажів (діалоги, полілоги) передана розмовною лексикою, через що створюється враження реальності зображуваних подій.
