Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

Балада про соняшник
Іван Драч (народився 1936)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

Всі публікації щодо:
Драч Іван

«Люблю повертати очима до сонця мистецтва. На небі шиття побачив його зразу, почав розуміти тільки недавно», - пише Іван Драч. Будучи сином двадцятого століття, в якому людина подолала космічний простір, але, можливо, втратила відчуття органічності свого буття, свого єднання з природою, втратила насолоду від свіжоспеченого хліба, від зробленої праці, від любові до людей, Драч повертає своєму читачеві красу життя в усій його багатобарвності. Поет естетизує слово, насолоджуючись його звучанням, красою його внутрішньої структури. В українській поезії він є продовжувачем традицій Михайла Коцюбинського, Павла Тичини. Сонце стає його символом, сонце і серце стоять поряд, виступають контекстуальними синонімами в поетиці І. Драча.

Жанр поезії «Балада про соняшник» визначений автором у самій назві - балада. Народнопоетична балада — вид ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового змісту з драматичним сюжетом. Численні балади Івана Драча не завжди вкладаються в рамки цього жанру, а більше схожі на притчі, медитації чи маленькі поеми. «Балада про соняшник» справді незвичайний твір, якому притаманні елементи баладної фантастики, зокрема олюднення сонця й соняшника, приземлення їх, особливий ліричний драматизм, коли соняшник переживає справжнє потрясіння.

Композиційно вірш складається з двох частин: притчової та роз’яснювальної, що надає ще більшої схожості цього твору із притчами біблійними чи, скажімо, притчами-байками Г. Сковороди.

Сам твір є розгорнутою метафорою, що поетично розкриває життєдайний образ сонця-поезії, який дає наснагу й землі, й людській душі - тим-то й повертає соняшник-хлопчисько голову до цього джерела світла й натхнення. Отже, сонце і соняшник нероздільні, тому що людина, яка відкрила для себе поезію, вже ніколи не втратить відчуття зачудованості нею, красою поетичного вислову, поетичної метафори, як не втратить вона і вміння «сонячно» відчувати красу життя. І. Драч, майстер художнього слова, використовує несподівані епітети: золоте захоплення, сонце засмагле. А тавтологічні елементи (І раптом побачив сонце, / Красиве засмагле сонце) сприяють підсиленню ефекту зачудування.

Образи поезії - сонце і соняшник - позбавлені зайвої величі й патетики. Так, сонце їде по небу не на колісниці, як, скажімо, у давньогрецькій міфології, а на велосипеді, наче звичайний сільський дядько. А соняшник бешкетує, розважається, бо ж він - хлопчак, який живе і радіє світу, сонцю, вітру і мріє покататись на велосипедній рамі. Таким чином, поет ніби віддає данину сучасності та, з другого боку, робить світило буденним у свої величі, доступним для кожного, навіть для звичайного соняшника.

Павло Тичина дав таку оцінку твору: «Цей твір цікавий... По-перше, тема обдарованості й таланту подана цілком по-новому... По-друге: розв’язання теми цілком своє, а не традиційне... По-третє: колір сонця у поета оранжевий, тобто жовтогарячий. Це, як мені здається, цілком відповідає характерові творчого сприймання світила українським народом...»

Вірш написаний верлібром.

Подивімось у словник

Верлібр, білий вірш - неримований нерівнонаголошений вірш. Він, хоч і має середньовічні корені, особливого значення набув у поезії авангардистів XX століття і залишається однією з провідних форм сучасної поезії, сприйнятий як окрема система віршування.