Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Як добре те, що смерті не боюсь я...»
Василь Стус (1938-1985)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

Всі публікації щодо:
Стус Василь

Вірш «Як добре те, що смерті не боюсь я...» В. Стуса такий же важливий для розуміння його творчості, як «Заповіт» Т. Шевченка для визначення його поетичного та громадянського кредо. В цьому вірші поет-дисидент наче накреслив свій майбутній страдницький шлях. З великим почуттям гідності поет звертається до тих, хто чинить над ним, над Україною свій неправедний суд:

Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест, що перед вами, судді, не клонюся в передчутті невідворотних верст...

Тільки переконання у своїй правоті, віра у щасливе майбутнє надає Василю Стусу сили вистояти, не схибити, не набратися «скверни, прокльону, каяття». Повторення (тавтологія) поняття «честь» неначе підтверджує моральні засади поета. Про свою долю В. Стус міг би сказати Шевченковими словами: «Ми чесно йшли. У нас нема зерна неправди за собою...». Де б не був В. Стус - у батьківській хаті, у гомінкому Києві чи в засніжених таборах, - він відчував себе частиною українського народу, служив йому, як син, до кінця виконавши свій громадянський обов’язок.