Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Сто років, як сконала Січ»
Василь Стус (1938-1985)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

Всі публікації щодо:
Стус Василь

Ця поезія починається рядком-докором: «Сто років, як сконала Січ...». На час написання поезії минуло століття після знищення оплоту українства - а народ так і не зміг спромогтися на духовний подвиг відродження - все залишилось по-старому: і пекельний сибірський край, і соловецькі келії, де карався останній кошовий запорозького козацтва Дмитро Калнишевський, і темна ніч безпрогляддя... За любов до рідного краю таврують клеймом зрадника й націоналіста. Так, у листі до Президії Верховної Ради України від 1 серпня 1976 року В. Стус пише: «Мою любов до рідного народу, занепокоєння станом української культури закваліфікували як націоналізм...»

Зрабовані, здавалось би, до безтями, сини України все ж повинні знайти сили до духовного відродження, бо непереборними є Шевченкові слова, що провісними птахами шугають над Дніпром. Таким світлим і життєствердним настроєм закінчує поет, сповнений віри у щасливе майбутнє рідного краю, свій вірш.

У поезії два ряди образів, контрастних за змістом і тональністю: 1) насильство, несвобода, холод - «Сибір», «соловецькі келії», «пекельний край», «кров синів»: «Сто років, як сконала Січ. // Сибір. І соловецькі келії, // і глупа облягає ніч // пекельний край і крик пекельний»); 2) відображає національне піднесення, новий рівень психології українців, їхньої національної самосвідомості: «Та виростають з личаків, // із шаровар, з курної хати // раби зростають до синів // своєї України-матері».

Віршовий розмір поезії - ямб. Римування перехресне.