Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Свічечка букви Ї» (Напучування сільського вчителя)
Іван Малкович (народився 1961)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

Всі публікації щодо:
Малкович Іван

Поважними мовознавцями українська мова визнана як одна з найдавніших мов світу (навіть давнішою за санскриті). Проте так уже склалося, що через несприятливі історичні обставини цій мові час від часу загрожує знищення. Хронологія такого знищення має широкий часовий діапазон: від Петра І до останніх років радянської влади. Ось окремі етапи цього злочину:

• 1720 - Петро І заборонив книгодрукування українською мовою.

• 1763 - указ Катерини II про заборону викладання українською мовою у Києво-Могилянській академії.

• 1863 - Валуєвський циркуляр.

• 1876 - Емський указ.

• 1888 рік - цар Олександр III заборонив уживати українську мову в офіційних установах.

• 1933 - припинення політики українізації.

• 1970 - наказ про захист дисертацій виключно російською мовою (навіть з української мови і літератури!).

• 1989 - постанова пленуму ЦК КПРС про законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної.

Ця поезія написана у 1985 році, коли утиски української мови, здавалось, досягли апогею. Так, наприклад, від вивчення української мови й літератури в школі можна було звільнити дитину... за заявою батьків! Молодому поколінню активно прищеплювалась думка про другорядність, меншовартість рідної мови, що говорити українською просто соромно!

Вірш І. Малковича має підзаголовок: «Напучування сільського вчителя», оскільки саме селяни залишились основними носіями (й охоронцями!) української мови (особливо в центральній, східній і південній Україні). І звертається сільський учитель до дітей - молодого покоління українців - із щирим словом, де «дитячою» мовою, доступними образами (свічечка букви «ї», місячний серпик букви «є») формує думку про те, що до справи відновлення й захисту рідної мови повинна долучитися кожна дитина, що саме від неї залежить, чи буде існувати мова, чи буде існувати український народ.

Автор розвінчує декоративно-бутафорські штампи щодо мови на кшталт «наша мова калинова», «наша мова солов’їна», бо не від солов’їв (або не лише від солов’їв) залежить доля рідного народу і його мови:

...колись

можуть настати і такі часи,

коли нашої мови

не буде пам’ятати

навіть найменший соловейко.

Тому не можна покладатися

тільки на солов’їв, дитино.