Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

Сучасна візуальна (зорова) поезія
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

Всі публікації щодо:
Літературознавство

Українська візуальна поезія веде свої традиції ще від доби бароко (творчість Івана Величковського).

Спроби фігурного віршування робилися в 1960-х роках XX століття. За радянських часів авторів візуальної поезії переслідували, оскільки ці вірші виявилися «кусючими», а тоталітарний режим не дозволяв інакомислення. Так, роботи Віктора Женченка цього часу вражали не тільки «гостротою розуму», а й «гостротою виразу» (наприклад, «Шибениця», «Квадрат», «Колима», в яких виражалась гостра критика панівного ладу).

У сучасній Україні починає відроджуватися традиція візуальної поезії в контексті другого необароко. Дослідник українського вірша А. Мойсієнко виділяє такі різновиди сучасної візуальної поезії: силуетний вірш (Микола Сарма-Соколовський «Дзвін гетьмана Івана Мазепи»); силуетний вірш з елементами-вкрапленнями (Микола Мірошниченко «Фенікс - птах із земель рустських»); контурний вірш (Микола Луговик «Запорізький курінь»); силуетно-контурний вірш (Микола Сарма-Соколовський «Найсердечніше серце»).

Є вірші, які будуються, на виокремленні окремих літер («летризм»). Гарним прикладом зорового вірша, в основі якого лежить одна літера, є вірш «Стогін» Віктора Женченка. Цей вірш побудовано на основі літери «с» (чотири шаблі у вигляді літери «с», в середині яких напис: «Стогне століттями сива слава серед спраглих степів, скликаючи своїх ситих сонних сучасників...»).

Серед виражальних засобів візуальної поезії можуть бути не тільки окремі слова або літери, а й математичні, розділові та нотні знаки, цифри, лінії тощо. Можна констатувати, що українська візуальна поезія в часи другого необароко відродилась, як птах Фенікс.

Поміркуймо з науковцями

Для обдарованої натури така поезія дає більшу можливість для реалізації її творчого начала. Також сучасна візуальна поезія робить інтенсивний поштовх для створення відповідного художнього образу. Тому в добу відродження барокових ідеалів «поезомалярство» і надалі буде розвиватися, а «зриме слово» знову буде давати давати радість і втіху людям.

М. Загорулько

Я

велет дзвін

мої стугніння

ніби сяйні гала

сягали гей сягали

далекомревних гін

і сатанів москвин

Петро шалений цар

що я Мазепин дар

а в покомунені часи

як в Україноньці-Русі

біди спізнали храми всі

мене відступники й убивці

турнули так неначе з небесі

з білющої дохмарньої дзвіниці

Тепер я експонат в дворі музею

де мліє зелен-сад де кам’яні баби

прибились аж до нас із давньої доби

й нудьгують в закуткові цілою сім’єю

Я тут собі мовчу немов ховаю таємницю

в самому серці розпреславної Полтави

Одначе я ще марю я ще мрію про Дзвіницю

зоревоздвижної земної Української Держави.

М. Сарма-Соколовський «Дзвін гетьмана Івана Мазепи»

М. Мірошниченко. «Фенікс-птах із земель рустських»

В. Женченко. «Стогін»