Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014
Сучасна візуальна (зорова) поезія
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)
Всі публікації щодо:
Літературознавство
Українська візуальна поезія веде свої традиції ще від доби бароко (творчість Івана Величковського).
Спроби фігурного віршування робилися в 1960-х роках XX століття. За радянських часів авторів візуальної поезії переслідували, оскільки ці вірші виявилися «кусючими», а тоталітарний режим не дозволяв інакомислення. Так, роботи Віктора Женченка цього часу вражали не тільки «гостротою розуму», а й «гостротою виразу» (наприклад, «Шибениця», «Квадрат», «Колима», в яких виражалась гостра критика панівного ладу).
У сучасній Україні починає відроджуватися традиція візуальної поезії в контексті другого необароко. Дослідник українського вірша А. Мойсієнко виділяє такі різновиди сучасної візуальної поезії: силуетний вірш (Микола Сарма-Соколовський «Дзвін гетьмана Івана Мазепи»); силуетний вірш з елементами-вкрапленнями (Микола Мірошниченко «Фенікс - птах із земель рустських»); контурний вірш (Микола Луговик «Запорізький курінь»); силуетно-контурний вірш (Микола Сарма-Соколовський «Найсердечніше серце»).
Є вірші, які будуються, на виокремленні окремих літер («летризм»). Гарним прикладом зорового вірша, в основі якого лежить одна літера, є вірш «Стогін» Віктора Женченка. Цей вірш побудовано на основі літери «с» (чотири шаблі у вигляді літери «с», в середині яких напис: «Стогне століттями сива слава серед спраглих степів, скликаючи своїх ситих сонних сучасників...»).
Серед виражальних засобів візуальної поезії можуть бути не тільки окремі слова або літери, а й математичні, розділові та нотні знаки, цифри, лінії тощо. Можна констатувати, що українська візуальна поезія в часи другого необароко відродилась, як птах Фенікс.
Поміркуймо з науковцями
Для обдарованої натури така поезія дає більшу можливість для реалізації її творчого начала. Також сучасна візуальна поезія робить інтенсивний поштовх для створення відповідного художнього образу. Тому в добу відродження барокових ідеалів «поезомалярство» і надалі буде розвиватися, а «зриме слово» знову буде давати давати радість і втіху людям.
М. Загорулько
Я
велет дзвін
мої стугніння
ніби сяйні гала
сягали гей сягали
далекомревних гін
і сатанів москвин
Петро шалений цар
що я Мазепин дар
а в покомунені часи
як в Україноньці-Русі
біди спізнали храми всі
мене відступники й убивці
турнули так неначе з небесі
з білющої дохмарньої дзвіниці
Тепер я експонат в дворі музею
де мліє зелен-сад де кам’яні баби
прибились аж до нас із давньої доби
й нудьгують в закуткові цілою сім’єю
Я тут собі мовчу немов ховаю таємницю
в самому серці розпреславної Полтави
Одначе я ще марю я ще мрію про Дзвіницю
зоревоздвижної земної Української Держави.
М. Сарма-Соколовський «Дзвін гетьмана Івана Мазепи»
М. Мірошниченко. «Фенікс-птах із земель рустських»
В. Женченко. «Стогін»