Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

Григір Тютюнник (1931-1980)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

Всі публікації щодо:
Тютюнник Григір

Григір Тютюнник, брат іншого визначного українського письменника, Григорія Тютюнника, народився на Полтавщині, оскільки батька було репресовано, виховувався у дядьковій сім’ї на Луганщині. Навчався в середній школі та ремісничому училищі, працював слюсарем, служив у морському флоті.

У 1957-1962 роках навчався на російському відділенні філологічного факультету Харківського університету («російське відділення - те, до чого я звик, до чого мене готували школа, армія, напівросійське донбаське оточення»). 1961 року написав першу новелу російською мовою «В сумерки», яку надрукували в журналі «Крестьянка». Після смерті старшого брата Григорія почав писати виключно українською мовою.

1963 року переїхав до Києва, працював журналістом, 1966-го надруковано першу книгу «Зав’язь», 1968-го - збірку оповідань «Деревій», 1976-го - збірку «Коріння», повість «Кпимко».

26 лютого 1980 року нагороджено республіканською премією імені Лесі Українки «за глибокоідейні і високохудожні твори для дітей, що сприяють комуністичному вихованню підростаючого покоління». Сприйняв нагороду неоднозначно, адже писав не для дітей, тим паче не заради комуністичного виховання («Я ту премію одержувати не буду»).

6 березня 1980 року письменник заподіяв собі смерть. Самогубство Тютюнника - протест проти брехні, лицемірства, духовної несвободи в тогочасному суспільстві («На кожного Авеля по три Каїна»).

1989 року присвоєно посмертно Державну премію імені Тараса Шевченка.

Літературна спадщина Григора Тютюнника - це кілька повістей («Облога», «Климко», «Вогник далеко в степу», «День мій суботній», незакінчена «Житіє Артема Безвіконного»), спогади про старшого брата Григорія - «Коріння»; оповідання й новели, з-поміж них - «Зав’язь», «Смерть кавалера», «Деревій», «Поминали Маркіяна», «Оддавали Катрю», «Син приїхав», «Нюра», «Три зозулі з поклоном»; переклади, зокрема твори Василя Шукшина.