Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Климко»
Григір Тютюнник (1931-1980)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

Всі публікації щодо:
Тютюнник Григір

Жанр твору - повість для дітей на автобіографічному ґрунті.

Автор уважав цю повість найдорожчою для себе, бо втілив у головному герої свій ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя та співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби допомогти близькій людині - своїй учительці - не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів він ризикував своїм життям, міг замерзнути десь на полі під копицею - адже йшла війна й заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя.

Поет Петро Засенко згадував, що під час роботи у видавництві дитячої літератури «Веселка» вони з Григором Тютюнником дістали завдання написати твір про дружбу дітей різних національностей. Григір відразу погодився: «Вони думають, що я їм напишу про те, як довбають у шахті вугілля та подають на-гора. Не діждуться. Я напишу про хлопчика, який у час окупації не втрачає мужності й гідності. Він чинить так, як йому підказує совість, він героїчно переносить усякі незгоди, але не чекає за свої вчинки якоїсь винагороди». Так з’явилася повість з головними героями Климком і Зульфатом.

Сюжетна основа твору - автобіографічна. Григір Тютюнник 1942 року в часи голоду за порадою сусідів подався з Донбасу на Полтавщину до матері. Подорож, сповнена поневірянь, тривала два тижні. Отож центральним композиційним прийомом автора є дорога, своєрідна одіссея головного героя, протягом якої розвиваються й трансформуються риси його характеру. Такий прийом досить популярний у світовому письменстві. Варто згадати «Одіссею» Гомера, «Енеїду» Вергілія, «Премудрого гідальго Дон Кіхота з Ламанчі» М. Сервантеса, «Кримські сонети» А. Міцкевича, «Мертві душі» М. Гоголя, «Чорну раду» П. Куліша.

Поміркуймо з науковцями

Григір Тютюнник - майстер творення найрізноманітніших відтінків психологічної художньої деталі. Дорога, степ повні небезпек. Їхні ознаки - туман, дощ, мряка, гайвороння кряче і реальні атрибути війни. Дім, хай не власна домівка, але - добрі люди, тепло, їжа... жінка як втілення тепла, милосердя, життя... Повернення додому традиційно асоціюється з порятунком. Але герой гине. «Дома, дома!.. Уже дома» - ця думка Климка розгортається в уявній картині дороги вже з прикметами рідних стежин, зустрічі з близькими. Але чужина не відступила, зіткнулися на шляху добро і зло, сіль-хліб - кулеметна черга, людина і її ворог, жертвою стає найменш винний у світі зла - дитина. Мова жестів героїв (Климка і Зульфата) в заключному епізоді - це та остання психологічна деталь, яка актуалізує трагізм розв’язки.

Н. Заверталюк