Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Три зозулі з поклоном»
Григір Тютюнник (1931-1980)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

Всі публікації щодо письменника:
Тютюнник Григір

Новела створена в 1976 році. Автор зазначив епіграф-посвяту: «Любові Всевишній присвячується». Епітет «всевишня» налаштовує на високий регістр, викликає асоціації з християнська, вселенська, адже слово Всевишній є синонімом до слова Бог. Отже, над усім грішним і земним піднесено саме любов.

Поштовхом до появи новели послужила, здавалося б, незначна подія. 1976 року до Ірпінського будинку творчості завітав сліпий бандурист. З-поміж пісень, які він виконував, особливо вразила одна - «Летіла зозуля через мою хату...» Ішлося в ній не просто про нещасливе кохання, а й про вічне, не переборне ніким і нічим людське страждання. Гр. Тютюнник ураз підхопився і побіг до себе в кімнату, де притьмом узявся до роботи. Так народилася новела «Три зозулі з поклоном».

В її основу покладено реальний автобіографічний факт. Була жінка, що кохала Григорового батька - Михайла. У своєму щоденнику новеліст писав: «Я виношую ще один жіночий образ. Образ жінки, котра дуже любила мого батька. Коли в нас сталося нещастя, мама в горі кинулася саме до неї. Жінка була набагато старша за мого батька і маму. Але обоє, батько й мати, ніколи не посміли зневажити ту любов, велику і безвзаємну. Отож Марія пекла коржики, збирала все необхідне, бо мама ридала та побивалась. Удвох вони й поїхали розшукувати батька, не знаючи, що слід його загубився вже навіки... Ти подивись, яке благородство й краса обох жінок, самозреченість моєї тоді ще зовсім молодої мами... Мабуть, одна вона в цілому світі шукала підтримки в своєї суперниці, співчувала їй і жаліла».

Тема новели має притчовий характер: показ високого кохання через призму трикутника, у якому ніхто нікого не зобидив і не принизив.

Ідея: письменник возвеличує найпрекрасніше людське почуття - кохання, у якому кожен залишається чесним перед самим собою, у якому немає й тіні заздрощів і суперництва.

У новелі любов заволоділа серцями трьох людей: Софії, Михайла і Марфи. Софія та Михайло - подружжя; Марфа Яркова заміжня, але кохає Михайла, батька оповідача. Невдовзі його засилають до Сибіру, звідки він ніколи не повернеться.

Отже, композиційна особливість твору - новела в новелі: 1) повернення в молодість через розповідь-розмисел Софії про любов Марфи до її чоловіка Михайла, викликана запитаннями сина (він виконує в новелі роль оповідача); 2) лист від тата, у якому той передав через Соню «три зозулі з поклоном» Марфі. Сюжет рухають почуття - кохання, співпереживання, прощення.

У новелі кілька персонажів: хлопець-студент, його мати Софія, тітка Марфа Яркова, закохана в чоловіка Софії Михайла, чоловік Марфи Карпо, поштар дядько Левко. Але ключовими образами є Марфа та Михайло, котрий з’являється в новелі лише в розповідях, спогадах та в листі.

«Марфа серцем чула, коли від тата приходить лист. Вона чула його, мабуть, ще здалеку, той лист; мабуть, ще з півдороги. І ждала. Прийде до пошти, сяде на поріжку - тонесенька, тендітна, у благенькій, вишиваній сорочині й рясній спідничці над босими ногами, - і сидить, сяє жовтими кучерями з-під чорної хустки».

«Сині Марфині очі запливають слізьми і сяють угору на дядька Левка - ще синіші... Вона хапає з Левкових пучок листа - сльози рясно котяться їй по щоках, - пригортає його до грудей, цілує у зворотну адресу...»

Михайло пише Соні: «Не суди мене гірко. Але я ніколи нікому не казав неправди і зараз не скажу: я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна. Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй, як співав на ярмарках Зіньківських бандуристочка сліпенький, послав три зозулі з поклоном, та не знаю, чи перелетять вони Сибір неісходиму, а чи впадуть од морозу.

Сходи, моя єдина у світі Соню! Може, вона покличе свою душу назад, і тоді до мене хоч на хвильку прийде забуття.

Обнімаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки й житиму...»

Софія не картає суперницю - навпаки, найкращими, теплими словами говорить про неї своєму синові.

Закінчується твір запитаннями хлопця-сина: «Як вони чули одне одного - Марфа і тато? Як?..» А ще думаю: «Чому вони не одружилися, отак один одного чуючи?». Відповідь життєво лаконічна, філософськи мудра: «Тоді не було б тебе...» - шумить велика «татова» сосна».

Символіка сосни в новелі багатогранна:

- сосна, посаджена Михайлом, який не повернувся із заслання, - це символ сліду на рідній землі («Сю ніч снилася мені моя сосна. Це вона вже досі в коліно, а може, й вища. Сосна - а за нею річки синє крило..»);

- як вічнозелене дерево символізує нетлінність пам’яті (син прилучається до батька Михайла через посаджену ним сосну);

- сосну вважали надгробним деревом, «татова сосна» - це живий пам’ятник Михайлові по його смерті;

- соснова смола-живиця лікує рани, отже сосна ще й символ загоєння душевних ран усіх персонажів новели, найперше - оповідача-сина.

Символічний образ зозулі - «...я послав їй... три зозулі з поклоном», тобто прохання: відпусти мене, залиш, покинь.

Для Тютюнника вічною загадкою була любов; у новелі «Три зозулі з поклоном» вона - всевишня, а отже, ще більш незвідана, нерозгадана.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.