Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Лось»
Євген Гуцало (1937-1995)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

Всі публікації щодо:
Гуцало Євген

Жанр твору - оповідання. Автор протиставляє явища людської жорстокості, ницості, духовної вбогості й боягузтва (образ дядька Шпичака) та благородства, моральної чистоти і принциповості (образи хлопчиків).

Лісовий красень лось раптово провалюється під кригу, і рятувати його намагаються двоє братів (автор називає їх «підберезниками»), котрі випадково опинилися поруч. Це їм дається дуже нелегко, але тварина все-таки вибирається на берег:

«...лось відчув під собою мілке і, вперто гойднувши головою, вискочив передніми ногами на лід, а потім уже й задніми. Він аж захитався, і розкарячившись, ось-ось, здавалося, упаде. Обидва підберезники дивилися на нього з недовірою - ого, який великий, і тепер, коли він виліз, жодному з них не вірилося, що такий міг втопитись. Вони безпорадно усміхалися, їм хотілося підійти до нього ближче, але діти не наважувались. Лось обтрушував із себе воду й скалки льоду. Він зітхнув на повні груди, пирхнув - та й подивився на дітей. Його очі все ще були червоні од недавнього розпачу. А потім лось пішов. Карячкувато ставлячи ноги, ніби все ще побоюючись льоду, накульгуючи, він вийшов на берег, ще раз озирнувся на річку, захоплюючи своїм зором і залужжя в сріблистому серпанку, й дітей, які все ще зачаровано дивилися на нього, не вірячи, що допомогли цьому великому звірові, й легенько почвалав до лісу».

Та раптом лунає постріл і діти бачать, що лося вполював їхній рідний дядько. Коли дядько злякався, що хлопці можуть повідомити в заповідник про його вчинок, він пробував їм і погрожувати, щоб вони мовчали, і пропонував за мовчанку м’ясо й роги, але діти, нічого не відповівши, пішли до своїх саней.

Автор завершує оповідання тим, що розгублений Шпичак дивиться на мертве тіло лося і йому, як це нещодавно було з дітьми, страшенно хочеться, щоб «лось підняв голову, звівся на свої стрункі міцні ноги і неквапно побіг до лісу, як він ще недавно біг, поки дороги йому не перетнула куля». Але лось так і не ворухнувся.

Є. Гуцало спеціально не розповідає про те, що буде далі, пропонуючи замислитись над цим читачу. Хоча, що буде далі, здогадатися неважко: хлопці, незважаючи на те, що вбивця - їхній рідний дядько, мабуть, все ж таки повідомлять у заповідник, бо зрозуміли, що Шпичак не шкодує про вчинене, а значить, якщо його не покарати, буде продовжувати полювати на заповідних тварин. На відміну від хлопців, Шпичак (у кінці оповідання) хотів би побачити лося живим тільки тому, що боїться покарання, а не тому, що зрозумів жахливість скоєного злочину.