Українська література : довідник для абітурієнтів та учнів закладів загальної середньої освіти - В. А. Мелешко 2014

«Малий віз»
Оксана Сенатович (1941-1997)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

У літературній казці «Малий Віз», яка є частиною повісті «Не виростуть хлопці без дощу», майже всі події відбуваються у сні: хлопчик Дмитрик, якому «скоро десять!» років виповниться, в одну із літніх ночей («Червневе небо обтрушувало в озері зорі») бачить незвичайний сон. Помістивши на сузір’я Малий Віз своє ліжко, хлопець мандрує небом, потім, помітивши козаків, «бабахнувся на землю» і зустрівся з ними.

Між Дмитриком і козаками зав’язується жвавий діалог; репліки запорожців вирізняються доброзичливим гумором {«Кінних, піших приймаємо у свій кіш, а ти котися зі своєю «канапою». Там за лісом пани-ляхи п’ють каву, може, тобі до ліжка її подадуть»; «Дмитрик ...одному козакові, вмощуючись, притиснув ногу. - Ще не встиг познайомитися, а вже з моєї ноги стілець собі робиш!»). Хлопець повідомляє про мету свого візиту: «Я маю справу до Івана Сірка». Він хоче уточнити, чи були «за часів отамана Сірка» підводні човни в козаків. Та запорозький отаман знаходиться в іншому часі.

Фінал казки відбувається у світі реальному: Дмитрик «через кілька днів прийшов до міста ...Підгайці... зайшов одразу в книгарню», але не знайшов книжки про Івана Сірка. Тому вирішив, що продовжить пошуки отамана.

Підґрунтям сну є реально-історичні факти із життя козаків. Так, у сні хлопчика козаки «сиділи біля куреня, варили куліш, підкидали хмиз у ватру». Справді, козаки мешкали в куренях, тобто тимчасовому житлі з гілок; головною їхньою стравою, у тому числі й під час походів був куліш - густий суп із пшона, присмачений салом. Згадано також і кіш - військовий табір козаків тощо.

Твір О. Сенатович, подібно до літературної казки «Запорожці» І. Нечуя-Левицького теж пов’язаний із переміщеннями в часі та просторі. Дмитрик, який живе у другій половині минулого століття (перше видання твору з’явилося 1974 року), дізнається, що козакам уже «триста десять» років; шукає Івана Сірка (роки життя отамана - близько 1610-1680), отже, хлопець потрапив у другу половину XVII століття. Козаки повідомляють про відбуття запорозького отамана у XX століття: «зараз у Львові, там один письменник книжку пише про нього. І Сірко днює і ночує на дев’ятому поверсі в його будинку». Таким чином, письменниця за допомогою художнього прийому сну поєднала минуле і сучасне, реальне і фантастичне. Так само, як це зробив автор «Запорожців». Щоправда, у казці І. Нечуя-Левицького «йдеться про дещо складнішу форму уявної картини: наче сон «наживо» (А. Ситченко).

Дмитрик - допитливий, має багату уяву, фантазію. Певно, і сон йому привидівся такий чудернацький, що в реальному житті він хотів якомога більше знати, до того ж знати відразу. За словами хлопчика, вони «з одним товаришем посперечалися», чи були «в козаків підводні човни». Дмитрик переконаний, що запорожці мали такий човен, а «товариш не хоче вірити». Отже, Дмитрик хоче доказати своєму товаришеві, що козаки були сильними, винахідливими.

Мабуть, хлопець читав про те, що запорожці мали підводного човна, за допомогою якого непомітно підпливали до супротивника. Робили його із двох човнів. До дна одного кріпився баласт для занурення у воду. При наближенні він відкидався, човен раптово піднімався над поверхнею — козаки з’являлися наче із самого дна. Була в запорожців і ракета; про цей факт згадано в казці «Малий Віз»: «Козацька ракета вистрелила. Стало ясно-ясно».

Другорядні персонажі - козаки та Іван Сірко, який, хоч і не діє у творі безпосередньо, проте зав’язує навколо себе чимало сюжетних моментів.

Козаки - дотепні, завжди готові до бою; не люблять лежнів («Лежнів серед нас немає»), але - гостинні («...сідай їсти з нами»).

Ілюстрацією до казки «Малий Віз» могла б слугувати картина «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» відомого художника Іллі Рєпіна, який знав про лист запорожців до султана. Про свій задум написати картину розповів історикові Д. І. Яворницькому. Художник кілька разів звертався до постаті легендарного запорозького отамана Івана Сірка, залишивши два варіанти картини на той самий сюжет. «Запорожці...» нині зберігається в Державному російському музеї в Санкт-Петербурзі. Історики кажуть, що працював Рєпін над картиною майже дванадцять років (1880-1891).

На картині Іван Сірко - центральна постать із демонічним виразом очей, з люлькою в роті й у шапці, критій чорним сукном і підбитій сірим смушком. Сірка художник малював з популярного свого часу генерала, дотепника й веселуна М. Драгомирова. На передньому плані кремезна постать у червоному жупані, з шаблюкою. На дошкульні епітети, якими сипле товариство, козак відповідає реготом. На постать цього героя картини Рєпіну позував А. Рубець, професор Петербурзької консерваторії. А ось стоїть високий красень козарлюга. Чорне, як у негра, лице, на пораненому лобі пов’язка. Прототипом цього героя художникові слугував відомий в Одесі художник, силач М. Д. Кузнєцов. Козак з хрестиком на шиї списаний з Нікішки, кучера поміщика В. В. Тарнавського із села Качанівка на Чернігівщині. Одна із центральних постатей - писар з лукавою посмішкою на обличчі. Писар добре чує дотепи, ущипливі словечка, які йому диктують, але він не квапиться писати їх на папері. У цьому образі увічнив Рєпін свого побратима - історика Дмитра Яворницького.

Отже, твір «Малий Віз»

- своїм заголовком 1) указує на назву сузір’я, яке люблять у народі: Малий Віз - Мала Ведмедиця - Пасіка; 2) підкреслює «козацьке буття, для якого, власне, віз був основним засобом пересування» (А. Ситченко, Н. Огренич). А ще Віз допомагає Дмитрикові подорожувати у часі й просторі;

- за жанром - літературна фантастична казка;

- розкриває тему звитяжної історії нашого народу через фантастичну подорож хлопчика в минуле, до козаків;

- утверджує ідею гордості за українське козацтво. За словами Т. Ковальчук, головна думка казки Оксани Сенатович - уславлення кмітливості й винахідливості запорожців, їхнього отамана Сірка; схвалення думок і дій допитливого хлопчика, який шанує славне історичне минуле;

- зображує головного героя - десятилітнього Дмитрика;

- дає приклад використання умовного літературного прийому - чарівного сну Дмитрика;

- поєднує реальне і фантастичне. Реальне: зацікавлення хлопчика історією, захоплення винаходами запорожців; написання книги. Фантастичне: образ Малого Воза (хлопець його витягнув з озера, на ньому помандрував до козаків), зустрічі з козаками, яким триста десять років; відвідини Сірком сучасного Львова тощо;

- вирізняється такими художніми засобами: діалог, гумор, епітети («Червневе небо», «зоряне озеро», «сивовусий козак», «спільну мову»), метафори («Небо обтрушувало в озеро зорі», «Дмитрик полетів, намацав ногою дно неба»; «Прогуркотів небом Великий Віз і заїхав за хмари»; «Витяг з води Віз»; «Дмитрик разом з ліжком поїхав у невідоме»; «при березі бився об хвилі човен»; «Підводний човен зблід»), фразеологізми («Згинь з очей»; «Не кривися, як середа на п’ятницю»);

- характеризується тим, що в ньому вжито слова та вирази, пов’язані з історією козацтва, побутом козаків: Кам’яна гора, товариство, куліш, пане-брате, шаблі, кіш, отаман, козацька ракета.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.