Українська література : довідник для абітурієнтів та учнів закладів загальної середньої освіти - В. А. Мелешко 2014


Анатолій Дімаров (народився 1922)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

Доля Анатолія Дімарова - типова для багатьох з покоління 20-х років XX століття, адже саме ці діти пережили Голодомор, розкуркулення, колективізацію, страх за батьків, які могли бути арештованими й висланими у далекий Сибір, а то й розстріляними, і тоді дитина мала усе життя носити тавро «члена сім’ї ворога народу» (у кримінальному кодексі навіть була відповідна стаття). Тоді, всупереч твердженню Сталіна, що «діти за батьків не відповідають», діти репресованих, щоб вижити, мусили змінювати прізвище й по батькові і навіть привселюдно зрікатися своїх батьків. Така правда довгий час замовчувалась у суспільстві, більше того - вона була небезпечною. Тому Анатолій Дімаров лише недавно в автобіографічній книзі «Прожити й розповісти» розкрив таємницю своєї родини.

Анатолій Дімаров народився в м. Миргород на Полтавщині. Батько Анатолія, Андронік Гарасюта, був розкуркулений, і мати, сама - дочка священика (люди такого соціального походження також переслідувалися владою), заради благополуччя дітей мусила розлучитися з ним. Рятуючи дітей і себе від Сибіру, жінка казала що чоловік помер, змінила документи і дала дітям своє дівоче прізвище. Анатолій змінив і прізвище, і по батькові, ставши Анатолієм Андрійовичем Дімаровим.

А далі - звичайна для кожного юнака доля: після закінчення середньої школи був мобілізований до армії. І раптом - війна! Анатолій пішов на фронт, воював на Південно-Західному фронті, побував в окупації, був командиром партизанського загону, кілька разів був поранений і контужений, за хоробрість у боях нагороджений орденами і медалями.

Демобілізувавшись із армії, Дімаров спробував себе як письменник: у 1949 році видав першу збірку оповідань «Гості з Волині». До речі, саме мати відіграла велику роль у тому, що Анатолій Дімаров став письменником: це ж вона, як згадує сам Дімаров, віднесла до редакції «Радянської України», що перебувала в евакуації у Марківці, вірші сина, які були гідно оцінені. «Ні в кого нема такої мами, як у мене!..» - згадує письменник у творі «Блакитна дитина» про свою матір.

Далі - навчання у Москві та Львові, редакторська праця у видавництвах і літературна діяльність: творчий доробок письменника складає кілька десятків томів. За останню частину роману «І будуть люди» (1964, 1966, 1968) - «Біль і гнів» (1974, 1980) Анатолію Дімарову присвоєно звання лауреата Державної премії України імені Т. Шевченка.

Анатолій Дімаров написав кілька захоплюючих книжок для дітей: «Блакитна дитина», «На коні і під конем», «Про хлопчика, який не хотів їсти», «Для чого людині серце», «Друга планета», «Тирлик».




На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.