Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014


Іван Котляревський (1769-1838)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)

Початок нової української літератури пов’язують з публікацією в 1798 році трьох перших частин ірої-комічної поеми (визначення автора - Івана Котляревського) «Енеїди».

Подивімось у словник

Нова українська література - умовно визначений конкретно-історичний період розвитку українського письменства XIX століття, основою якого стала жива народна мова.

Нова література охоплює кілька мистецьких періодів:

- класицизм (кінець XVIII - початок XIX століття);

- романтизм (перша половина XIX століття);

- реалізм (друга половина XIX століття);

- модернізм (кінець XIX - XX століття).

Зрозуміло, «чистих» мистецьких епох не буває: ще певний час нова літературна доба зберігала елементи давнього часу, наприклад бароко.

Кінець XVIII - початок XIX століття у суспільно-культурному аспекті прикметний:

- остаточним перетворенням України на колонію Росії;

- роз’єднанням українських територій між різними державами;

- запровадженням (1783) кріпосного права на Лівобережній Україні;

- переходом на бік офіційної держави української шляхти (русифікація, ополячення, онімечення - денаціоналізація);

- появою осередку кристалізації нової соціально -художньої думки - Харківського університету (1805);

- заснуванням періодичної преси, до якої дотичними були насамперед письменники (Г. Квітка-Основ’яненко, П. Гулак-Артемовський);

- формуванням нової літератури на терені колишньої Гетьманщини (Полтава) та Слобожанщини (Харків), Києва (Кирило-Мефодіївське братство), а в 30-х роках XIX століття - у Петербурзі;

- проникненням української тематики в російську літературу;

- входженням українських письменників у російську літературу (П. Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Г. Квітка-Основ’яненко, М. Костомаров, Тарас Шевченко);

- появою перших збірників українських народних пісень (М. Цертелєв, М. Максимович);

- розвитком театру та зародженням нової драматургії (І. Котляревський);

- поширенням у літературі бурлескного стилю;

- провідною роллю поезії в системі літературних жанрів (романтична балада, сонет);

- початками української літературної критики.

Іван Петрович Котляревський - зачинатель нової української літератури, перший її класик. Його творчість стала етапною в розвитку національного самоусвідомлення.

Подивімось у словник

Класик (лат. classicus - взірцевий) - умовний термін, у вузькому значенні називає давньогрецького або давньоримського письменника, на противагу письменникам Нової доби; у широкому - автора визначальних для будь-якої національної літератури або всесвітньо відомих творів.

Один із перших біографів великого полтавця - Степан Петрович Стеблін-Камінський, учитель Полтавської гімназії, син доброго знайомого Котляревського - залишив «Воспоминания о Котляревском», зобразивши його у «ясних тонах, підігрітих суб’єктивною симпатією» (М. Зеров).

Майже все життя митця пов’язане з Полтавою.

Тут він народився 9 вересня 1769 року. Дід майбутнього письменника служив дияконом Успенського собору (собор розташований поруч з будинком, де мешкали Котляревські), батько - канцеляристом полтавського магістрату; мати походила з сім’ї козака Решетилівської сотні.

Початкову освіту, вірогідно, Іван отримав у церковнопарафіяльній школі, що існувала ще з XVII століття при головному храмі міста.

З 13 лютого 1780 року і до літніх канікул 1789-го Котляревський навчався в Новоросійсько-словенській семінарії (за назвою єпархії) у Полтаві. У семінарії він виявив «особливу пристрасть до віршів і вмів до всякого слова добирати дотепні рими, за що товариші його прозвали «римачем» (С. Стеблін-Камінський).

1789 року Котляревський, не закінчивши навчання в семінарії, вступив до штату Новоросійської (Полтава) канцелярії.

У 1793-1796 роках, працював домашнім учителем у поміщицьких маєтках Золотоніського повіту (Полтавщина).

1794 року розпочав писати «Енеїду».

1796 року залишив учителювання і вступив на військову службу, якій віддав дванадцять років (1796-1808). Він служив у Сіверському карабінерному полку, брав участь у російсько-турецькій війні (1806-1808).

У січні 1808 року в чині штабс-капітана повернувся до рідної Полтави. Потім у пошуках служби два роки мешкав у Петербурзі.

Із 1810 по 1835 рік працював незмінним наглядачем Будинку виховання дітей бідних дворян у Полтаві.

З початком Вітчизняної війни 1812 року Котляревський за дорученням генерал-губернатора сформував 5-й козачий полк. Після виконання цього доручення їздив у службове відрядження до Дрездена та Петербурга (1813).

У 1818-1821 роки виконував обов’язки Головного директора Полтавського театру. Разом з ним у театрі працювали видатні актори, зосібна Михайло Щеп- кін (1788-1863).

1817 року переклав російською з грецької мови оду Сапфо. 1818-1819 роки - написав п’єси «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник».

1827 року Котляревського призначено попечителем полтавського благодійного (богоугодного) закладу; на цій посаді він залишався до виходу на пенсію в 1835 році.

1838 року 10 листопада помер; похований у Полтаві на кладовищі по вул. Кобеляцькій (тепер - Фрунзе).

1903 року в Полтаві збудовано пам’ятник І. П. Котляревському.

Літературна спадщина Івана Котляревського: поема «Енеїда», п’єси «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник».







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.