Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

Євген Маланюк (1897-1968)
Українська еміграційна література

Всі публікації щодо:
Маланюк Євген

Внук кремезного чумака,

Січовика блідий праправнук,

Я закохавсь в гучних віках,

Я волю полюбив державну.

Так говорить про своє життєве і митецьке кредо Є. Маланюк, підкреслюючи свій кревний зв’язок з Україною, її історичним державницьким минулим і майбутнім.

Поет народився наприкінці XIX століття, у 1897 році, на Херсонщині у степовій Елладі. Закінчивши Єлисаветградську гімназію, вступив до Петербурзького університету й політехнічного інституту, звідки був мобілізований до царської армії - почалась Перша світова війна... Історичні події й усвідомлення власного обов’язку перед Україною приводять Є. Маланюка 1917-го до Київської військової школи, а згодом - до лав армії УНР, де він служить старшиною. Опинившись 1920 року у Польщі (м. Каліш), у таборі для інтернованих, Є. Маланюк разом із Ю. Дараганом засновує журнал «Веселка», де у 1922 року побачили світ перші твори поета. Одним із центрів української еміграції стала Чехословаччина (м. Подєбради), куди переїхав Є. Маланюк. Цей період життя поета тісно пов’язаний із діяльністю «Празької школи», яка об’єднала молодих талановитих українських поетів.

Закінчивши у Подєбрадах Українську господарчу академію, Є. Маланюк повертається до Польщі, де, працюючи інженером, веде активне творче життя: засновує літературну групу «Танк», працює у журналі «Вісник».

По війні Є. Маланюк опинився спочатку на території Західної Німеччини, а невдовзі - за океаном, у Сполучених Штатах Америки, де бере активну участь у громадському житті еміграції.

Поет пішов з життя у 1968 році. І хоча його твори перекладені багатьма мовами світу, в Україну, де Є. Маланюка оголосили «націоналістом», вони приходили «контрабандою». Повернення творчості Є. Маланюка в Україну наприкінці 80-х років XX століття й гідна її оцінка земляками - це результат дії неспростовних законів історії, коли у суспільстві утверджується правда, оновлена й зміцніла.

Поетичні збірки Є. Маланюка: «Стилет і стилос» (1925), «Гербарій» (1926), «Земля і залізо» (1930), «Земна Мадонна» (1934), «Перстень Полікрата» (1939), «Влада» (1951), «Проща» (1954), «Остання весна» (1959), «Серпень» (1964), «Перстень і посох» (1972).