Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Шевченко»
Євген Маланюк (1897-1968)
Українська еміграційна література

Всі публікації щодо:
Маланюк Євген

Своєму вчителю та ідейному натхненнику Є. Маланюк присвятив поезію «Шевченко», що увійшла до збірки «Земля і залізо». У вірші автор роздумує над сутністю творчості поета.

Є. Маланюк, осмислюючи феномен Тараса Шевченка, вдається до активного руйнування усталених у суспільстві шаблонів: поет, трибун народних мас, Великий Кобзар, батько Тарас... Замість цього з’являються парадоксальні метафоричні образи, що відображають внутрішній стан суспільства, його історію - минуле, сучасне, майбутнє: бунт, полум’я, вибух крові, кара, лютий зір раба. Разом із тим, при уважному прочитанні поезії, можна помітити, що ці образи повною мірою характерні для поезії Т. Шевченка (Є. Маланюк дуже вдало «обігрує» мотиви й настрої Шевченкових творів): «Гайдамаки», «Тарасова ніч», «Варнак», «І мертвим, і живим...» (картини майбутнього повстання) та ін. Таким чином, парадоксальність образів несподівано зникає і переходить у більш повне і глибоке осмислення Шевченка як знакової постаті не тільки для української літератури, а й для всього українського народу - поза простором і часом.

В останніх рядках Є. Маланюк різко обриває розгорнуті метафори і дає елементарні поняття, які, по суті, є первинними атомами сутності людини: садок вишневий коло хати, усміх, ласка, мати... Чи не ці одвічні цінності є більш вагомими у житті людини?

І все це - Тарас Шевченко...

Такі раптові смислові переходи, незакінчений ряд синонімічних образів для розкриття постаті Т. Шевченка й несподівані висновки роблять вірш динамічним, гострим, можливо, суперечливим, проте яскравим, емоційним, живим.

Ця поезія написана у найбільш вишуканій формі шекспірівського сонета. Основний художній прийом - антитеза.

Віршовий розмір - хорей. Римування кільцеве.