Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014
«Сучасники»
Євген Маланюк (1897-1968)
Українська еміграційна література
Всі публікації щодо:
Маланюк Євген
Диптих Є. Маланюка «Сучасники» присвячений осмисленню творчості двох найбільш яскравих постатей в українській літературі першої половини XX століття - М. Рильського й П. Тичини, які, будучи сучасниками Є. Маланюка, що став емігрантом, жили й творили в умовах тоталітарної радянської держави.
Своє дружнє ставлення до М. Рильського Є. Маланюк виражає, називаючи поета «далеким братом», а його творчість - «коштовними ямбами». Вірш не містить інвективи, спрямованої проти влади, - важкі умови творчості М. Рильського автор «шифрує» в пейзажах: «похмуро-рідні прерії», «хащі й печеніги» (вдумливий читач замислиться: чому рідні прерії - похмурі, що ж то за хащі, хто ж ті печеніги-азіати, темні й жорстокі?).
Герой цієї поезії - Максим Рильський - змальований за допомогою вишуканих образів: він кондотьєр (з італійської - ватажок військового загону), який несе свій хрест (біблійний вислів), еллін (так називали стародавніх греків; Є. Маланюк цим поняттям означає не лише приналежність М. Рильського до неокласиків, а й красу внутрішнього світу поета); схимник, що усамітнився в кельї від марнот світу (у православній релігії схимник - чернець вищого чину, який дав обітницю додержання суворих аскетичних правил. М. Рильський, опинившись під тиском тоталітарної культури, все ж зміг зберегти власну гідність і принципи своєї творчості); алхімік (так називали дослідників, хто намагався неблагородні метали перетворювати на благородні - золото й срібло - за допомогою «філософського каменя». Реторти, циркуль, колби, книги - атрибути алхіміків. Є. Маланюк називає алхіміком мудрих слів М. Рильського, який простими словами витворює поетичні шедеври).
Не випадковим є у цьому ряду образів ім’я Гогена. Ежен Генрі Поль Гоген, французький художник XIX століття, у пошуках нового письма закладає основи синтетизму, які полягають, зокрема, у використанні монолітних кольорових плям, що підкреслюються виразним, чітко обведеним кольором. Не зрозумілий співвітчизниками, він виїжджає на острови Океанії, де пише свої найкращі роботи, славу яких не побачить до смерті: тріумфальна виставка картин Гогена відбулась у Парижі, коли художника вже не стало... Його полотна й сьогодні є своєрідною мистецькою загадкою: «Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди йдемо?» Осмислюючи власний життєвий шлях, Гоген писав: «Я великий художник і знаю про це, оскільки це так. Я перетерпів багато ного (...) Мій творчий центр знаходиться в мозку, а не десь в іншому місці. Я сильний, оскільки ніхто й ніде не збивав мене з дороги, яку я обрав, і залишаюсь вірним тому, що у мені є». Чи не та сама думка закладена у поезії Є. Маланюка, присвяченій М. Рильському?
Як бачимо, розуміння цієї поезії вимагає від читача вдумливості й певного рівня обізнаності культурологічного характеру.
Віршовий розмір поезії - ямб. Римування перехресне.
Частина диптиха, присвячена Павлу Тичині, кардинально відрізняється від попередньої — настроями, ритмом, ідейним спрямуванням. її форма нагадує гомерівський стих - розлогий, докладний, урочистий, скорбний. Перші рядки поезії змальовують неначе біблійний початок світу - після страшного хаосу війни у сяйві староруського золота, осяяна хрестом, постає відновлена державність Руси-України. Саме на цей історичний період припадає початок творчості Павла Тичини, саме він уособлював високі сподівання нової культурної доби національного мистецтва (національне спрямування творчості молодого поета символізують у творі злото-сині кольори). Є. Маланюк органічно вплів у текст вірша назви збірок і творів П. Тичини або їх метафоричні образи («Плуг», «У космічному оркестрі», «Сонячні кларнети», «Замість сонетів і октав», «Вітер з України»), використав притаманні Тичині неологізми (сонценосно, сонячно-ярий, жорстко-ярий, ридально), проте ввів у поезію й властиві для себе образи українських степів, України - степової Еллади, України - божевільної Офелії.
За характером оповіді поезія наче поділена на дві частини: перша - щире вітання новому світу й новій національній поезії в особі П. Тичини, радість звільнення від влади «північного одоробла»; друга - раптове прозріння, жорстоке перетворення правди на зло, радості - на відчай і смерть; чарівного кларнета, що оспівує весну життя, - на фіглярську пофарбовану дудку, яка мусить свистіти на догоду тоталітарній владі. Ні, це не розчарування й не глузування, не кпини над Тичининими «Пісня трактористки» чи «Партія веде» - це біль, це поховальний спів над талантом митця (і не тільки П. Тичини)... Досліджуючи життя і творчість поета, В. Стус писав: «Доля Тинини воістину трагічна. В історії світової літератури, мабуть, не найдеться іншого такого прикладу, коли б поет віддав половину свого життя високій поезії, а половину - нещадній боротьбі зі своїм геніальним обдаруванням. Феномен Тичини - феномен доби. Його доля свідчитиме про наш час не менше за страшні розповіді істориків». Саме ці слова можна вважати провідним мотивом поезії Є. Маланюка, присвяченої Павлові Тичині.
Віршовий розмір поезії - анапест. Римування перехресне.
