Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014
«Наталка Полтавка»
Іван Котляревський (1769-1838)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)
Всі публікації щодо:
Котляревський Іван
«Наталка Полтавка» написана 1819 року, опублікована лише в 1838 році під назвою «Наталка Полтавка. Малороссийская опера И. П. Котляревского» в «Украинском сборнике», укладеному І. Срезневським. Вона продовжила традицію давньої драматургії, зокрема інтермедії - побутової сценки жартівливого характеру - та народного театру (вертепу).
Жанр п’єси. У п’єсі конфлікт відбувається безпосередньо в суспільному середовищі, у сфері повсякденних людських взаємин, отже, за жанром «Наталка Полтавка» - соціально-побутова драма.
Котляревський наголошує, що порушення окремими індивідами загальнолюдських морально-етичних норм найчастіше стає причиною багатьох життєвих негараздів, непорозумінь, зіткнень. Головна героїня Наталка спроможна протистояти антигуманним обставинам. Перешкодою на шляху до її одруження з коханим Петром стає майнова нерівність. Устами виборного Макогоненка автор повідомляє, що родина Наталки мешкала в Полтаві і її батько - старий Тер- пило «приняв було до себе якогось сироту Петра за годованця. Хлопець виріс славний... Наталка любилась з Петром... Но Терпило, понадіявшись на своє багатство... вигнав його...». Петро пішов На заробітки і вже чотири роки «об нім ні слуху нема, ні послушанія». Тепер мати Терпилиха хоче видати Наталку за багатого. Вона зізнається дочці: «Убожество моє, старость силують мене швидче замуж тебе оддати». Терпилиха хоче змусити Наталку Вийти заміж за пана возного, адже він, судовий чиновник, займає і належне соціальне становище, і відповідно матеріально забезпечений. У зв’язку з цим тема твору Котляревського - драма кохання дівчини-селянки, яка відстоює право на щастя.
Ідея - утвердження позастанової цінності людської особистості, високої моральності представників простого народу, протиставлений її пансько-чиновницькій етиці.
Сюжет п’єси
Експозиція (початок І дії) - знайомство з місцем Подій (село на березі річки Ворскли, вулиця, хата Терпилихи); головною героїнею Наталкою, яка піснею та монологам виповідає свою любов до Петра, якого вона Віддано чекає («...я тебе любила і тепер люблю. Вернися до мого серця»).
Зав’язка (яви 2, 3 першої дії) - намір возного Тетерваковського одружитися з Наталкою (всупереч бажанню дівчини) та підтримка цього наміру виборним Макогоненком.
Розвиток дії - розмова матері й Наталки, під час якої донька, зважаючи на сльози, докори й умовляння матері, заявляє: «Я покорюсь вашей волі і для вас за першого жениха, вам угодного, піду замуж; перенесу своє горе, забуду Петра...». Умовляння виборним Терпилихи видати Наталку за возного («Возний Наталку полюбив і хоче на ней женитись...»; «Забудь Петра-ланця, // Пройдоху-поганця, - // Покорися»). Поява бурлаки Миколи, родича Терпилів, і Петра. Наталка подає рушники возному. Микола береться допомогти Петрові у його стосунках з Наталкою. Зустріч Наталки і Петра.
Кульмінація (ява 11 другої дії) - відмова Наталки стати дружиною возного («...коли Петро мій вернувсь, то я не ваша, добродію. Рушники нічого не значать»).
Розвиток дії - Возний пропонує Петрові «убиратись своєю дорогою», не заважати весіллю. Петро радить Наталці скоритися волі матері і пропонує зароблені гроші, щоб «пан возний ніколи не попрікнув тебе, що взяв бідну...». Його вчинок і прощальні слова розчулили Тетерваковського.
Розв’язка - возний відмовляється від Наталки, а мати Терпилиха благословляє Наталку й Петра.
Дійові особи
У драмі всього шість дійових осіб: возний Тетерваковський, вдова Горпина Терпилиха, її донька Наталка, коханий Наталки Петро, далекий родич Терпелихи бурлака Микола та виборний Макогоненко. Намір возного одружитися з Наталкою підтримує і сприяє цьому виборний, а Петрові у його стосунках з Терпилівною допомагає Микола.
Наталка - головна героїня п’єси Котляревського.
Самохарактеристика:
Не багата я і проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити і носити воду.
Лучше умерти, як з немилим жити...;
«...для покою матері треба все перенести»;
«Хто живе чесно і годується трудами своїми, тому і кусок черствого хліба смачнійший од м’ягкой булки, неправдою нажитої»;
«Мамо, мамо! Все для тебе стерплю, все для тебе зроблю...»;
Дівка проста, не красива,
З добрим серцем, не спесива.
Я Петра люблю душею,
Він один владієть нею.
Характеристика іншими персонажами:
Виборний:
«Золото - не дівка! Наградив бог Терпилиху дочкою. Кромі того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна,- яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукоділини- ця; себе і матір свою на світі держить»;
«...Наталка не промах. О, розумна і догадлива дівка»;
«Об розумі і добрім серці Наталки нічого говорити; всі матері приміром ставлять її своїм дочкам»;
«От вам і Полтавка. Люблю за обичай!».
Терпелиха:
«...вона добра у мене дитина...».
Наталка з матір’ю після смерті батька, який пропив-прогайнував своє добро, залишили Полтаву та переїхали в село. Для дівчини найбільше багатство - її «добре ім’я». Вона працьовита, любляча донька. Найповніше ж Наталка розкривається у своєму інтимному світі - у коханні до Петра. І хоч парубка немає уже четвертий рік, вона вірно його чекає, відчуває, що він обов’язково повернеться («...серце моє за нього ручається...»).
Дівчина здатна на самопожертву, і це не раз демонструвала. Заради матері вона готова вийти заміж за першого-ліпшого, аби лиш матері він був «угодний». Згодом, коли Петро вагається, Наталка рішуче заявляє: «Петро нічого не виноват, а я сама не хочу за пана возного: до сього силою ніхто мене не принудить. І коли на те іде, так знайте, що я вічно одрікаюсь од Петра і за возним ніколи не буду».
У складних ситуаціях Наталка, виявляючи розум і винахідливість, зберігає почуття людської гідності, прагне утвердити особисту незалежність, зберегти глибоке почуття до Петра як найбільшу морально-етичну цінність. Вона розуміє, що шлюб з матеріального розрахунку, не може зробити її щасливою. Соціальна нерівність між нею і возним наводить її на думку: «У пана така жінка буде гірше наймички... Буде кріпачкою».
Почуття самоповаги, розум і рішучість - ті риси вдачі, які допомогли їй у боротьбі за власне щастя.
Петро
Самохарактеристика:
«Нема у мене ні кола, ні двора...»;
«...я... до сього часу прожив так на світі, що ніхто нічим мене не уразить»;
«Я - той нещасний Петро, якого вона [Наталка] любила і обіцяла до смерті не забути...»;
«Чотири годи уже, як розлучили мене з Наталкою. Я бідний був тоді і любив Наталку без всякой надежди. Тепер, наживши кровавим пітом копійку, спішив, щоб багатому Терпилові показатися годним його дочки...»;
«Був я і у моря, був на Дону, був на лінії, заходив і в Харков»;
«...я і в театрі був».
Характеристика іншими персонажами:
Виборний:
«Хлопець ... славний, гарний, добрий, проворний і роботящий...»;
«Ти, небоже, і співака добрий»;
«Такого чоловіка, як Петро, я зроду не бачив!».
Терпелиха:
«Правда, Петро добрий парубок... він не лежень, трудящий, з ним обідніти до злиднів не можна»;
«Добрий Петро! Серце моє против волі за його вступається».
Петро - сирота, вихований у родині заможного господаря; волею долі став бурлакою, заробітчанином. Велику вагу у творенні образу Петра має той факт, що він на сцені з’являється лише у другій дії, але про нього вже багато сказано, його охарактеризовано увсебіч ще з самого початку твору. Найбільше про парубка згадує, до нього звертається монологічно Наталка. Отже, про Петра в читача/глядача уже виникла певна думка.
Якщо образ Наталки автор подає переважно в реалістично-романтичному плані, то Петра наділяє ознаками сентименталізму: він великодушний, з чулим добрим серцем, його репліки викликають співчуття. Можливо, саме природна доброта визначила його дії, коли він дізнався про те, що Наталка подала рушники возному. Петро радить Наталці: «...покорися своїй долі, послухай матері, полюби пана возного і забудь мене навіки!». А може, тут спостерігаємо протистояння між особою та суспільством: вірність і щирість Петра у ставленні до Наталки «входять у конфлікт з дійсністю, де мірилом усього є матеріальне становище людини» (М. Яценко).
Микола
Самохарактеристика:
«Один собі живу на світі, як билина на полі; сирота - без роду, без племені, без талану і без приюту. Люблю я козаків за їх обичай!
...я письменний...».
Образ Миколи розкрито з основному через монолог-самохарактеристику. Він немає притулку, «був у городі, шукав міста, но скрізь опізнився»-, тепер збирається йти на Тамань, до козаків-чорноморців. Саме в уста Миколи Котляревський уклав козацьку пісню «Гомін, гомін по діброві». Такою ж життєстверджуючою і патріотичною є й інша пісня, що її виконує Микола, - «Ворскло, річка невеличка». Обидві вони імпонують життєвій енергії та бадьорості Миколи.
Провідною рисою вдачі парубка-бурлаки є дотепність. Так, розповідаючи про ті переміни, що відбулися в Полтаві, він підсумовує: «Якби покойни шведи, що загинули під Полтавою, повставали, то б тепер не впізнали Полтави!».
Микола дає влучну характеристику іншим персонажам, зокрема виборному та возному. Він своїми вмілими діями й дотепами допомагає закоханим Наталці і Петрові поєднати свої долі.
У кінці твору автор «доручав» Миколі підсумувати вчинки персонажів: «От такови-то наші полтавці! Коли діло піде, щоб добро зробити, то один перед другим хватаються». Знання людської вдачі, життєва мудрість, освіченість керують вчинками парубка.
Терпилиха
Самохарактеристика:
«Убожество мое, старость силують мене швидче замуж тебе оддати. Не плач, дочко! Я тобі не ворог»;
«Наталко, дочко моя! Ти все для мене на світі!»;
«На нас, бідних і безпомощних, як на те похиле дерево, і кози скачуть»;
«Та така бідність, таке убожество, що я не знаю, як дальше і на світі жити!».
Терпилиха представлена Котляревським лише в двох явах, але від цього не зменшується її роль у розкритті ідейної основи п’єси.
Вона зображена добросердечною, співчутливою, проте, знеможена бідністю, прагне насамперед матеріального рятунку. Для неї щастя доньки - це можливість мати «вічний хліб», тому хоче віддати її за того, хто «не без копійки». Почувши, що «возний Наталку полюбив і хоче на ней женитись», з піднесенням вигукує: «Я душею рада такому зятеві».
Виховавши сироту Петра як рідного сина, Терпилиха і тепер прихильна до годованця, та обставини інколи змушують її іти проти гуманних почуттів. У цьому - причина душевної драми Наталчиної матері.
Возний
За своїм соціальним становищем Тетерваковський - дворянин, який обіймає посаду возного - чиновника суду, що розвозив різні папери до повітових судів, виставляв майно на продаж тих, хто заборгував; складав на прохання позови, скарги тощо.
Для возного важливо всюди отримати «взяточок, сиріч - винуждений подарочок», тому його обурює урядова заборона брати хабарі («Трудно становиться жить на світі»). Тетерваковський переконаний, що всі «один другого ...обманюють», тому автор «доручає» йому арію брехуна-лицеміра. Возний виконує пісню № 6 - переінакшений твір Г. Сковороди «Всякому городу нрав і права». Лейтмотив нового варіанту звучить так: «Хто ж єсть на світі, щоб був без гріха?».
Проте возний спроможний на глибокі почуття, адже шукає собі за дружину таку, яку б «усім серцем полюбив». Його вибір падає на Наталку, бідну дівчину. Побачивши її щирі й глибокі почуття до іншого, благородство та витримку Петра, він, котрий «от рожденія... расположен к добрим ділам», благодушно поступливо віддає дівчину коханому.
Визначальним у характеристиці цього персонажа є його мова - поєднання канцеляризмів, церковнослов’янізмів, правових термінів, а також слово-паразит «теє-то як його».
Виборний
Самохарактеристика:
«Я співаю іноді, що в голову лізе...»;
«До мене заїжджав засідатель наш пан Щипавка... випили по другій, по третій...»;
«Брехать і обманьовать другого - од бога гріх, а от людей сором».
Характеристика іншими дійовими особами:
Микола:
«То виборний Макогоненко; чоловічок і добрий був би, так біда - хитрий, як лисиця, і на всі сторони мотається; де ні посій, там і уродиться, і уже де і чорт не зможе, то пошли Макогоненка, зараз докаже».
Макогоненко - представник сільської влади, який завжди вміє «увернутись... хитро, мудро, недорогим коштом». Він, з одного боку, негативно ставиться до «письменних п’явок», може пожартувати з возного (певно, це тому, що він живе в козацькому селі: вибраний, а не призначений паном), веселий, жартівливий, а з іншого - в усьому шукає певної матеріальної вигоди. Тому-то і стає «повіреним» Тетерваковського в його намірі одружитися з Наталкою, адже той пообіцяв віддячити («...не пожалію - теє-то як його - нічого для тебе»).
Як старший у селі, він докладно знає про його мешканців, зосібна про Терпилиху, про те, що Наталка кохає і чекає Петра (усе це повідомляє возному). Провідна риса характеру виборного - хитрість («хитрий, як лисиця»). Особливо ця риса виявляється під час його переговорів з Терпилихою про задум возного свататися до Наталки.
У драмі вагома роль пісенних партій. Вони:
а) один із засобів художньо-змістової характеристики персонажів;
б) спосіб передачі переживань і прагнень дійових осіб;
в) органічний елемент композиції.
Автор сам занумерував кожну пісню: він означив таким чином означив 19 пісень. Проте можна вважати окремим твором пісню-хор «Начинаймо веселитись» (дія II, ява 11). Отже, в «Наталці Полтавці» 20 пісень:
«Віють вітри, віють буйні», «От юних літ не знал я любові», «Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву», «Дід рудий, баба руда», «Ой, під вишнею, під черешнею», «Всякому городу нрав і права», «Ой доля людськая - доля єсть сліпая!», «Ой мати, мати! Серце не вважає», «Чи я тобі, дочко, не добра желаю», «Ей, Наталко, не дрочися!», «Чого ж вода каламутна, чи не хвиля збила?», «Гомін, гомін, гомін, гомін по діброві», «Сонце низенько, вечір близенько», «Вітер віє горою, любивсь Петрусь зо мною», «У сусіда хата біла, у сусіда жінка мила», «Та йшов козак з Дону, та з Дону додому», «Підеш, Петре, до тієї, яку тепер любиш», «Ворскло, річка невеличка», «Ой я дівчина Полтавка», «Напинаймо веселитись».
За змістом, мотивами і жанровими особливостями поміж цих пісень є
- ліричні:
родинно-побутові пісні: а) про кохання: «Сонце низенько, вечір близенько», «От юних літ не знал я любові», «Віють вітри, віють буйні», «Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву», «Ой мати, мати! Серце не вважає», «Чого вода каламутна...», б) жартівливі: «Дід рудий, баба руда», «Ой, під вишнею, під черешнею»;
соціально-побутові пісні: а) бурлацькі: «У сусіда хата біла, у сусіда жінка мила», б) козацькі: «Та йшов козак з Дону, та з Дону додому»;
- епічні:
історичні: «Гомін, гомін, гомін, гомін по діброві», «Ворскло річка невеличка».
20 «співних номерів» - арії, дуети, тріо, хор, тексти яких мають і фольклорне, і літературне походження.
Розпочинається п’єса піснею «Віють вітри, віють буйні», яку виконує Наталка. Дівчина виповідує-виспівує біль серця: вона розлучена з коханим, не знає нічого про нього («Де ти, милий, чорнобривий?»).
Жартівливі пісні линуть з уст виборного. Піснею «Ой під вишнею...» він коментує можливу ситуацію, яка виникне після одруження підстаркуватого возного з молодою Наталкою.
Шедевром пісенної лірики стала арія Петра «Сонце низенько, вечір близенько». Вона відтворює і чекання зустрічі після кількарічної розлуки («Спішу до тебе, // Лечу до тебе...»), і хвилювання від того, що з милою трапилось лихо («Ом, як я прийду, // Тебе не застану, // Згорну я рученьки... // Та й не жив стану...»).
Популярності «Наталки Полтавки» сприяла музика, яку написав до неї композитор Микола Лисенко.
Отже, Іван Котляревський розпочав нову українську літературу, поклавши у її підмурівок народну розмовну мову.