Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014
Василь Барка (1908-2003)
Українська еміграційна література
Всі публікації щодо:
Барка Василь
Василь Барка (справжнє прізвище Очерет) - поет, прозаїк, драматург, перекладач, літературознавець. Народився 16 липня 1908 року в козацько-хліборобській родині у селі Солониця поблизу Лубен. Закінчив трикласну початкову школу на хуторі Миколаївки; два роки навчався в Лубенському духовному училищі, переформованому в трудову школу; вступив на педагогічні курси, які згодом були перетворені в педагогічний технікум (Василь Барка: «Помилково вибрав собі математику і фізику як фах: можливо, через вплив найстаршого брата»).
Здобувши фах учителя, майбутній письменник розпочав професійну діяльність у селищі Сьома Рота. (Василь Барка: «Вже на Донбасі ...брався перечитувати модерністичні вірші; вивчав їх напам’ять, передусім - вірші Тичини»), Через «конфлікти з місцевими партійними керівниками» (Василь Барка) змушений залишити Україну.
В «Автобіографії» Барка писав: «Здавна приманював Кавказ; і Кубань була омріяною землею». Здобув філологічну освіту в Краснодарському українському педагогічному інституті. У цьому ж виші читав курс історії середньовічних літератур.
Розпочав літературну творчість: 1930 року в Харківському державному видавництві вийшла перша поетична збірка «Шляхи» (Василь Барка: «Рання авторська надія була ґвалтовно обламана жахливо напасницькою рецензією, сам заголовок якої відбиває весь її зміст: “Проти класово-ворожих вилазок в поезії”. Друкувалася вона на всю сторінку в столичній “Літературній газеті”; містила неправдиві закиди»). Другу книгу віршів «Цехи» (1932) критика зустріла прихильно.
Витримав конкурс в аспірантуру; «дослуховував аспірантські курси в Москві вже пізніше» (Василь Барка), у 1940 році захистив кандидатську дисертацію про співвідношення реалістичності і фантастики в стилі «Божественної комедії» Данте.
Майже рік (літо 1940 - весна 1941) хворів («легені і серце»),
У перші дні війни потрапив до народного ополчення; воював; був поранений (Василь Барка: «Після ударом осколком в голову, коли вже плече було пробите кулею з танкового кулемета, я втратив свідомість»). Врятували випадкові люди, котрі боялися, але «не викинули лежачого на вулицю» (Василь Барка).
У листівках, які скинув радянський літак, Василь Очерет прочитав, що всі, хто зостався живий при німцях після бою, оголошуються «ізмєнніками родіни». Це обурило пораненого, і, за його словами, тоді стався «цілковитий розрив з режимом».
29 січня 1943 року письменника вивезено до Німеччини: Берлін, Ваймер, Авгсбург, Ляйпгайм (табір Ді-Пі).
Тут, у Німеччині, з’явився псевдонім. Василь Очерет, перебуваючи в остарбайтерівському таборі в Берліні, передав до празького журналу «Пробоєм» вірш «Земля», підписаний ім’ям Барка (Василь Барка: «...перед поглядом... була ріка Кубань - і я з робітниками розвантажую барку... Чомусь дотеперішнє життя моє нагадало мені ту барку, яка тягнеться по річці туди-сюди, несучи на собі те, що людям потрібне»). Отже, після десятирічного мовчання знову звернувся до творчості («В ці роки (від 1943-го) я знов почав постійно писати вірші»),
У Німеччині видрукувано поетичні збірки «Апостоли» (1946), «Білий світ» (1947). Але вповні талант письменника розкрився у США.
Барка поселився на 82 вулиці West Нью-Йорка, де мешкали так звані black people, бо там були найдешевші кімнати, на самому піддашші. Перший час перебування у Нью-Йорку - голод, скрутне матеріальне становище. Працював санітаром у шпиталі. 1965 року отримав звістку про смерть дружини Довлетхан.
Із 1960-х років перебрався до українського поселення Глен Сплей. Кілька років був редактором українського радіо «Свобода», працював на замовлення видавництва «Пролог» над історією української літератури. Глибоко зацікавився темою людини і Бога. У день свого 50-річчя прийняв біле чернецтво, тобто вирішив стати світським монахом.
Його «американська» спадщина - велика і багатожанрова: поетичні збірки («Псалом голубиного поля» (1958), «Океан І» (1959), «Лірник» (1968), «Океан II» (1979), «Океан III» (1992) (видрукувано в Києві); роман у віршах у чотирьох томах «Свідок для сонця шестикрилих» (1981) (писав упродовж 1952-1977 років); драматична поема у двох томах «Кавказ» (1992); епічна поема «Судний степ» (1992); велика проза - романи «Рай» (1953), «Жовтий князь» (1963); літературознавчі есеї «Хліборобський Орфей, або Кларнетизм» (1956), «Уваги про поезію старовинну і сучасну» (1958), «Творчість», «Правда Кобзаря» (1961), «Земля садівничих» (1977). А ще у спадщині Барки - релігійно-філософські есеї, переклади українською мовою «Короля Ліра» Шекспіра (1969), фрагментів «Божественної комедії» Данте (1978) тощо.
Помер Василь Барка в містечку Ліберті (США).