Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Тигролови»
Іван Багряний (1907-1963)
Українська еміграційна література

Всі публікації щодо:
Багряний Іван

В основі роману лежить чимало автобіографічних фактів. Іван Багряний перебував на Далекому Сході понад п’ять років: то як засланець, якому заборонено протягом трьох років мешкати в Україні, то як в’язень БАМААГу. Свої враження, спостереження, певні події далекосхідного життя почасти переніс на сторінки художнього твору. {«Мені не треба було нічого вигадувати. Я не просто писав, я жив!», - зізнавався митець).

Твір автор написав за 14 днів (тоді він мав назву «Звіролови»); на літературному конкурсі у Львові розділив перше місце з повістю Тодося Осьмачки «Старший боярин». Роман здобув широку популярність, і його було перекладено німецькою, англійською, голландською мовами.

Події у «Тигроловах» відбуваються у 30-х роках XX століття в основному в далекосхідній тайзі.

За жанром «Тигролови» - автобіографічний пригодницький роман. Він має напружений сюжет, що динамічно розвивається.

Пригоди головного героя Григорія Многогрішного розпочалися з того моменту, коли він втік з ешелону смерті - потяга-дракона. Втікач блукає сніговими нетрями тайги протягом шести днів, випадково зустрічає людей - родину Сірків; полює разом з ними, а за ним полює слідчий НКВС Медвин - новітній людолов; з переслідуваного Григорій поступово стає переслідувачем і знищує представника системи; між Многогрішним і Наталкою Сірківною спалахнуло почуття; вони переходять кордон з Маньчжурією, рятуючись від наступних людоловів, але переконані, що обов’язково прийдуть в Україну. «Шлях їм прослався вперед, в невідоме. Десь навколо світу. Приготовані на всі труднощі, на жорстоку боротьбу й на втрати, вони спалили всі кораблі за собою, та й вірили в свою зорю, що присвічувала їм шлях - шлях в життя. Шлях туди - десь на ту далеку, для одного з них зовсім незнану, сонячну Україну. А чи в героїчну битву і смерть за ту далеку, за тую незнану Україну».

Експозиційна частина - відомості про причини арешту Григорія, про його життя до ув’язнення розміщені окремими вкрапленнями по всьому роману. Автор не дає докладного пояснення, що ж стало причиною для 25-літнього ув’язнення Многогрішного. Відкриває цю таємниця характеристика Медвиним: майор вважає Григорія «зоологічним націоналістом». Таким чином, читач розуміє: засуджено героя безпідставно, лише за любов до своєї України.

Роман розпочинається із зав’язки - втечі Григорія Многогрішного зі спец-ешелону, хоча його пильнували, як нікого іншого: на кожній зупинці начальник потягу підбігав до вагону й особисто викрикував прізвище й’язня. Втеча Григорія - це виклик усій системі насилля, яка принижує людину, доводячи її до рівня безсловесної істоти. Юнак «стрибнув у певну смерть, але не здався. 99 шансів проти одного було за те, що від нього залишаться самі шматки, але стрибнув».

Кульмінація роману - зустріч людини та людолова: Григорія Многогрішного і майора Медвина. Вирок виніс і виконав Григорій: «Тут... я тобі... й рев, тут я тобі й трибунал! - Підкинув гвинтівку і вистрілив», а на снігу залишив напис, аби за його вчинок не поплатилися інші: «Судив і присуд виконав я - Григорій Многогрішний. А за що - цей пес сам знає!»

Розв’язка «Тигроловів» відносно щаслива: Григорій і Наталка втікають до Маньчжурії, перейшовши з боєм кордон.

Тематика роману: 1) тема невпокореної людини, котра понад усе ставить честь і гідність 2) тема свободи; 3) тема життя і смерті; 4) тема вибору людиною місця в історії; 5) тема причетності окремої людини до свого народу, його історії, культури.

Ідея твору: «Ліпше вмерти біжучи, ніж жити гниючи» - за будь-яких обставин особистість може і повинна залишатися людиною, отже, автор утверджує гуманістичну ідею перемоги добра над злом.

Головний герой роману Григорій Многогрішний - сильний тип української людини. Він нащадок гетьмана Дем’яна Многогрішного, який у XVII столітті боровся проти колонізації України московськими царями, через що його заслали на сибірську каторгу.

Многогрішний двадцятого століття вступає у війну з системою як національно свідомий українець, як спадкоємець національно-визвольних традицій свого роду.

Для змалювання цілісного портрета головного героя автор вдається до різних прийомів: ретроспекції, видіння, характеристики іншими персонажами. Так, у телеграмі про розшук Григорія окреслено його прикмети: «Юнак - 25 літ, русявий, атлет, авіатор...». Уривки спогадів головного героя, складаючись у картину, малюють минуле: дитинство на пасіці дідуся (автобіографічне), світло лампади, образи, рушники, материна пісня, сестра Наталка, поранення, слідство - бо авіаконструктор, приятель Чухновського, божевільня, трибунал.

Через видіння Медвина дізнаємося про жахливі сцени допитів: «Він йому виламував ребра в скаженій люті. Він йому повивертав суглоби... Він уже домагався не зізнань, ні, він добивався, щоб той чорт хоч заскавчав і почав ридати та благати його, як то роблять всі... Авжеж! Дивиться виряченими очима - і тільки. Як каменюка... Спершу зухвало і скажено відбивався, вибухав прокльонами й сарказмом, плював в обличчя йому - слідчому, а потім лише хекав і мовчав, розчавлений, але завзятий. Мовчав презирливо...».

Найбільший з усіх злочинів-гріхів - пограбування запасів бурундучка під час блукань тайгою. Григорій, втрачаючи рештки сил, рятує життя іншій людині (то була Наталка Сірківна), не думаючи про власне. Сім’я Сірків стала для втікача рідною.

Григорій Многогрішний - персонаж, з яким автор пов’язує свої погляди на майбутнє України, це символ нескореності людського духу й чину, втілення національного характеру.

Родина Сірків (Денис Сірко, Сірчиха, Грицько Сірченко, Наталка Сірківна) - українці-тайговики, новітні конкістадори, відважні тигролови, мешканці Зеленого Клину. Сірки, як і Морози та інші українські родини, поміж чужого для українця світу тайги зберегли традиції та звичаї рідного народу. Зі спогадів Сірчихи читач довідується про навколосвітню подорож українських переселенців навесні 1887 року з Одеси до далекосхідних берегів у пошуках кращої долі у Приамур’ї вони створили нову Україну, щасливішу, та сум за рідним краєм не покидав їх. Так з’явилися назви Переяславка, Київ, Чернігівка, Полтавка, тому зберігали прадідівський побут («У кутку рясніли образи, королівськими рушниками прибрані, кропило з васильків за Миколою Чудотворцем. Чорні страстяні хрести напалені на стелі...»), звичаї (святкування Різдва з кутею на Святвечір, із віршуванням, із колядками), пісні, мову. Як і Григорій Многогрішний, Сірки - козацького роду, працьовиті, витривалі, сміливі, чесні. їхня любов до далекої України захована глибоко в серці. Для них любити Україну - землю своїх батьків - як дихати, а дихати має право кожна людина. Тому їхнє ставлення до інших визначається загальнолюдськими критеріями.

Голова родини - Денис Сірко. Його портрет передано через сприймання Григорія: «Кремезний, броватий ... вусатий дідуган, високий, червоновидий». Найстарший із Сірків - працьовитий, мужній, розсудливий, знає й оберігає тайгу, бере від неї лише те, що підтримує існування сім’ї. Йому відомі лікувальні властивості багатьох трав. Батько Денис любить своїх дітей, турбується їхньою долею.

Його дружина теж працелюбна, має лагідну вдачу. їй «понад п’ятдесят років, а вона виглядає ще молодо й бадьоро... Вона полтавка з кореня». Жінка одягається й поводиться так, як було прийнято у її далекій Україні («Мати в очіпку і в рясній стародавній спідниці, посміхаючись несе тарілки»).

Своїх дітей Сірки виховали в любові до рідного краю, вони знають його пісні та мову.

Наталка Сірківна поєднує у собі силу й ніжність, красу і фізичну міць. Дівчина вправно стріляє, їздить верхи, знається на мисливських таємницях - «Гнучка, як пантера, і така ж метка, а строга, як царівна». Вона закохалася у Григорія, але хоче перевірити силу своїх почуттів. Наталка перша освідчується юнакові, йде за ним у незнану Україну.

Майор Медвин - це символ-втілення системи, яка Несе зло у предковічний світ природи, порушує моральні закони тайги, тобто руйнує усталені норми людського співіснування. На все життя запам’ятав енкаведисткат очі Григорія: глибокі, демонічні очі з кривавими росинками на віях - вони стоять перед ним вічно, нагадуючи майорові про злочини, які він здійснив. Ті очі забрали у нього спокій і сон, отруїли життя. Він бив Григорія межи очі, намагаючись повибивати їх, але не зміг: нервів не вистачило. І дотепер ті очі переслідують Медвина, бо ще на початку слідства ув’язнений сказав: «Я тебе переслідуватиму все життя. І всі ми... переслідуватимемо... Ти матимеш дітей, але не матимеш радості, - з дитячих очей дивитимемось ми. ...І ніде від нас не втечеш...».

Одним із провідних художніх образів роману - образ України, багато- аспектний, обсяжний.

Україна постає зі спогадів головного героя про дитинство і юність: синьо- волошкова, дзвінкоголоса, чебрецева. Такий же образ рідного краю - тихого і сонячного - живе в серці старої Сірчихи, яка часто згадує сади вишневі, степи широкі, зоряні ночі, сповнені чарами барвінку, чорнобривців, васильків. І хоча Григорій добре знав, що вже немає того ясного, сонячного краю, бо «садки вишневі повирубувані, ріки збаламучені, степи сльозами обпоєні, і небо ясне людям потемніло», він не хотів засмучувати матір, не міг знищити її солодких і щемливих спогадів.

Є Україна Зеленого Клину - Україна, заснована переселенцями, збережена любовно, але змінена під впливом екзотичної чужини. Тепер українці опікуються не сумирним волами, а живцем ловлять тигра; полюють на ізюбра тощо. Вони змушені виживати за складних і природних, і суспільних умов, адже нова влада простягла свої загребущі щупальця й до них, до їхнього укладу життя.

Ще одна Україна - майбутня, та, за яку страждає і бореться Григорій. Вона - вільна, з вільними людьми.

Символіка:

Автор змальовує три ешелони транссибірської залізниці, які мчать до Тихого океану. Усі вони символи сталінської доби:

1) поїзд-дракон («Шістдесят коробок-вагонів - шістдесят суглобів у дракона») - символ тоталітаризму, зла, тупа, руйнівна жорстокість;

2) «тихоокеанський експрес нумер один», який віз, «заколисуючи, екзальтованих пасажирів десь в невідомий і вимріяний казковий край, в дивне ельдорадо...» - символ ілюзорності світу нового соціалістичного періоду, адже мчить він своїх пасажирів паралельно з першим;

3) потяг-експрес, «которий возіт дрова і лес». Ним мисливці діставалися до столиці краю. Його пасажири - «Заробітчани! Вербовані, та контрактовані, та «планові». З дітками, з жінками... Будують соціалізм!».

«Григорієві здавалося, що він потрапив додому. Вагон говорив всіма діалектами його - Григорієвої - мови: полтавським, херсонським, чернігівським, одеським, кубанським, харківським». Цей ешелон, з гіркою іронією зауважує автор, є втіленням «заключітельной фази построєнія соціалізма в одной стране». А ще - Україною в мініатюрі, тільки «без стерна і без вітрил». Через полілог письменник передає трагізм існування людини в облудному раї соцдержави: обмануті контрактовики й завербовані, розкуркулені й «шкідники» - кожний розповідає з болем і відчаєм про свою гірку долю. «Велике переселення народів» характеризує божевільний час, божевільну ірреальну картину того, що відбувається: «Хтось з’їхав з глузду в цій країні. З одного кінця землі гнав етапи в другий, а їм назустріч гнав такі ж етапи. І нема їм кінця-краю».

Цей потяг - символ повного зневаження людських прав.

Символічно-алегоричним у романі є образ тигра - «найдивоглядніший і найфантастичніший аксесуар» тайги, її символ. Усурійці не вбивають його, вони захоплюють звіра живим. Григорій Многогрішний асоціюється з тигром, гордим, невпокореним; а його переслідувачі - з людоловами.

Мова автора часто пересипана афоризмами: «У сміливих щастя завжди є», «Ліпше вмерти біжучи, ніж жити гниючи», «Все ніщо в порівнянні з вічністю», «Подався доганяти без надії догнати», «Але - сміливі завжди мають щастя».

Іван Багряний власним життям і творчістю подав приклад людської гідності, високості духу, любові до України.