Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014
Григорій Квітка-Основ'яненко (1778-1843)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)
Всі публікації щодо:
Квітка-Основ’яненко Григорій
Квітка - друга велика, поряд з Котляревським, постать в українській літературі 20-40-х років XIX віку, творець української повісти - психологічної, витриманої в сентиментальних тонах, і жанрово-анекдотичної, де він талановито дотримується лінії народного гумору.
М. Зеров
Григорій Федорович Квітка (псевдонім - Грицько Основ’яненко) в історію літератури увійшов як фундатор нової української прози. Він також драматург, автор російськомовних різножанрових творів. Народився майбутній письменник 29 листопада 1778 року під Харковом у родовому маєтку Основа (звідси його літературний псевдонім - Основ’яненко) у дворянській родині, що походила з козацької старшини. Тут і в Харкові пройшло його життя, написані усі твори.
Широкої освіти не здобув: навчався лише в школі при монастирі.
1793-1793 роки - служив у війську; пішов у відставку капітаном.
Із 1800 по травень 1805 року (з перервами) перебував у Курязькому монастирі послушником.
З 1805 року поринув у культурне, зокрема літературне, життя Харкова.
У 1806-1807 роки служив комісаром у народному ополченні 1812 року був одним із засновників і директором театру в Харкові, фундатором Інституту шляхетних дівчат.
1816 рік - почав друкувати перші прозові твори російською мовою.
1816-1817 роки - співвидавець першого в Україні журналу «Украинский вестник».
1817-1828 роки - повітовий предводитель дворянства.
1831-1840 роки - суддя Харківського совісного суду.
1833 року розпочав публікувати твори українською мовою.
1834 рік - вийшли окремою книжкою «Малороссийские повести, рассказываемые Грыцьком Основьяненком» (ч. I).
З 1840 року - Голова Харківської палати карного суду.
Помер письменник 20 (8) серпня 1843 року в Харкові, де й похований.
Квітці-Основ’яненку належить 80 творів: вірші, фейлетони, п’єси російською мовою («Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе». «Турецкая шаль», «Дворянские выборы», «Дворянские выборы, часть вторая, или Выбор исправника», «Шельменко - волостной писарь», «Ясновидящая»), гумористичні оповідання й повісті («Салдацький патрет», «Мертвецький Великдень», «От тобі й скарб», «Купований розум», «Пархімове снідання», «Підбрехач», повість «Конотопська відьма»), повісті сентиментального характеру («Маруся», «Добре роби, добре й буде», «Козир-дівка», «Щира любов», «Божі діти», «Сердешна Оксана», «Перекотиполе»), драматичні твори українською мовою («Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик», «Щира любов, або Милий дорогше щастя», «Бой-жінка»), романи, повісті та оповідання російською мовою («Ганнуся», «Ярмарка», «Панна сотникова», «Знахарь», «Пан Халявский», «Жизнь и похождения Петра Степанового сына Столбикова»), історичні нариси, перекази («Головатый», «История театра в Харькове», «Предания о Гаркуше», «Основание Харькова», «1812 год в провинции», «Татарские набеги»), морально-дидактичні нариси («Листи до любезних земляків», «Від чого люди бідніють»), критичні замітки («Супліка до пана іздателя», «Відповідь п. Тихорському», «Г. Ф. Квітка про свої твори»).
Усі україномовні повісті та оповідання Квітки-Основ’яненка імітовані під розповідь мешканця харківського передмістя Грицька Основ’яненка (оповідна манера, оповідь від першої особи).
За принципами й способом художнього зображення дійсності ці прозові твори дослідники ділять на дві групи:
1) бурлескно-реалістичні оповідання і повість («Салдацький патрет», «Пархімове снідання», повість «Конотопська відьма» тощо);
2) сентиментально-реалістичні повісті {«Маруся», «Козир-дівка», «Щира любов», «Сердешна Оксана» та ін.).