Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Конотопська відьма»
Григорій Квітка-Основ'яненко (1778-1843)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)

Всі публікації щодо:
Квітка-Основ’яненко Григорій

«Конотопська відьма» - найвідоміший бурлескно-реалістичний твір Квітки-Основ’яненка, гостра сатира на панівну верхівку українського суспільства XVIII століття.

У кінці «Конотопської відьми» читаємо: «Сюю повість, або казку, та розказав мені покійний Панас Месюра - коли знаєте...».

Сам автор повідомляв, що в основі твору лежить реальний факт, коли за наказом «поміщиці сусідньої губернії» топили під час посухи жінок, котрих запідозрювали у відьомстві.

У повісті Квітка використав анафору, кожен розділ (а їх - 14) починається однаковим сурядним словосполученням (у різних варіантах) «смутний і невеселий...»:

I. «Смутний і невеселий сидів собі на лавці, у новій світлиці, що відгородив від противної хати, конотопський пан сотник Микита Уласович Забрьоха».

II. «Смутний і невеселий сидів у світлиці на лавці конотопський пан сотник Микита Уласович Забрьоха».

III. «Смутний і невеселий сидів собі на лавці, та вже не в світлиці, а у великій хаті, конотопський сотник, Микита Уласович Забрьоха».

IV. «Смутно і невесело було раз уранці у славному сотенному містечкові Конотопі».

V. «Смутний і невеселий, надувшись, як той індик перед індичкою, хваброї Конотопської сотні пан сотник, Микита Уласович Забрьоха, іде до конотопського ставка».

VI. «Смутна і невесела ходила по своїй хаті, проводивши когось від себе і зачинивши двері, конотопська відьма Явдоха Зубиха...».

VII. «Смутна і невесела сиділа на призьбі біля своєї хати панночка Йосиповна Олена, хорунжівна, на своєму Безверхому хуторі, що на Сухій Балці».

VIII. «Смутний і невеселий стояв, руки зложивши, хваброї Конотопської сотні пан сотник, Уласович Микита Забрьоха, у славному містечку Конотопі, на вулиці, біля шинку, де усегда збиралася сотня...».

IX. «Смутна і невесела, прокинувшись, сиділа на ліжку панночка хорунжівна, Олена Йосиповна, у своїй хаті, у Безверхому хуторі, що на Сухій Балці».

X. «Смутний і невеселий сидів пан судденко, Дем’ян Омелянович Халявський, у своїм хуторі, у пустій хаті...».

XI. «Смутна і невесела убиралася у своїй хаті панна хорунжівна Йосиповна Олена, на своєму Безверхому хуторі, що на Сухій Балці».

XII. «Смутний і невеселий ходить по хаті пан конотопський сотник, Микита Уласович Забрьоха».

XIII. «Смутний і невеселий стояв, понуривши голову аж до грудей, пан конотопський сотник, Микита Уласович Забрьоха, у Безверхому хуторі...».

XIV. «Смутний і невеселий увійшов на другий день у хату до Микити Уласовича Забрьохи пан конотопський писар Прокіп Ригорович Пістряк».

Зміст повісті

I. Невдале сватання Забрьохи до хорунжівни Олени («...постановила перед паном Уласовичем на сковороді ...печений гарбуз»).

II. Писар Пістряк повідомляє про «предписаніє» виступати з сотнею до Чернігова («позеленіє милостивого начальства збиратися у поход аж до Чернігова»). Анекдотичний випадок, пов’язаний із рахуванням козаків («Як надворі ліче, так усі до єдиного, а у хаті ліче, то один, та все у п’ятому десятку, так і щезне...»), що призвів до наміру писаря помститися сотникові («Підведу тебе під монастир... Буде у Конотопі сотник, та не Забрьоха... кланятимуться і Пістряку»).

III. Писар Ригорович пропонує не виконувати наказу полкової старшини, а рятувати світ від відьом, через яких немає дощу («...не можна у поход іти, занеже ми погружаемо відьом у бездну нашого ставка, іже тщаться погубити увесь мир, сокривши дождь у сокровенностях своїх»).

IV. Розповідь про сімох жінок, яких привели до конотопського ставка, щоб виявити, котра з них відьма («...тридцять козаків... держуться міцно за вірьовки, а тими вірьовками зв’язано аж сім баб»).

V. Виявлення відьом через занурення у воду («...котру втопили, а котру відволодали»)-, таким чином упізнали справжню відьму - Явдоху Зубиху («... Явдоха ...і не порина, а як рибонька поверх води, так лежить ... і приговорює: «Купочки-купусі...»).

VI. Прокіп Ригорович Пістряк умовив Зубиху, щоб та нашкодила сотникові Забрьосі, а його, писаря, одружила з хорунжівною Оленою і настановила сотником («обіщавсь, що тогді Явдосі своя воля буде чаклувати, як і скільки хоче»). Явдоха удала, ніби згодилася («Хитра Явдоха неначе і піддалася»). Явдошина «магія» («...у жлукто і полізла... а як вилізла, так стала дівкою!»).

VII. Явдоха Зубиха чаклує на хуторі Безверхому в Олени («...узяла другу частку сліду Уласичевого та й всипала у кип’ячий горщик...»).

VIII. Сотник Забрьоха полетів на хутір, де Зубиха причаровувала до нього Олену («...піднявся догори і полетів, як птиця... Далі Явдоха подала йому жаб’ячу кісточку...»).

IX. Явдошині чари подіяли: Олена відряджає брата до конотопського сотника на перемовини про сватання («Умру, коли через тиждень не піду за сотника». Так урагова конотопська відьма наробила, що бідна дівка аж на стіну дереться»).

X. Судденко Дем’ян Омелянович Халявський дізнається про те, що Олену засватав Забрьоха («...вже й рушники подавали і сватання запили»), але Явдоха-відьма обіцяє йому весілля з хорунжівною («Нехай і Олена збира дружечок, нехай починають приспівувати Микиті, а я знаю, що зведуть на Дем’янка»).

XI. Зубиха продовжує чарування-помсту: привела до церкви бридку Солоху («...на одне око сліпа, від паршів волосся повилазило... уся шия у чиряках...»); Олені повернула любов до судденка («Олена... промеж народу пропхалася до пана Халявського...»).

XII. Явдоха змушує-причаровує сотника Забрьоху вінчатися з Солохою («Іди до церкви... та й бери свою дівку. Не розглядай, чи вона Олена, чи не Олена...»).

XIII. Невеселе весілля в пана сотника («Уласович... так аж об поли б’ється руками і зубами клаца»); лист-повідомлення з Чернігова про зняття Забрьоху з сотникування («...зачим не послухав пана полковника чернігівського та не прийшов з... сотнею у Чернігів... його з сотничества і змінити») та призначення сотником не Ригоровича, як той сподівався, а Халявського.

XIV. Новий сотник звільнив писаря Пістряка; і Забрьоха, і Пістряк тепер лише журяться («Минулося панство»).

«Закінченіє». Розповідач моралізаторськи говорить про недопустимість з боку людей спілки «з чортякою» та його «наньмичками» - відьмами («Усе йде по божому велінню»). Він повідомляє, що й новий сотник і сотничиха не довго тішилися пануванням, бо теж покарані за накладання з нечистими («Зачим зараз кинулися до відьми?»).

Повість композиційно складна:

- 14 розділів й епілог, названий автором «Закінченіє»;

Подивімось у словник

Епілог (грец. epilogos, від ері - після і logos - слово) - завершальна частина художнього твору, в якій йдеться про дальшу долю героїв.

- переплетення сюжетних ліній. Головна сюжетна лінія - розвінчання/викриття козацької старшини, яка набула рис новоявленого панства. Інші сюжетні лінії: пошуки відьми, котра заховала дощові хмари; помста відьми Явдохи Зубихи сотникові Забрьосі та писареві Пістряку; розповідь про інтриги писаря проти сотника;

- поєднання реальних і фантастичних подій;

- втручання фантастичних сил у світ і дії людей;

- введення вчинків ірреальних персонажів (найчастіше істот з народної демонології);

- короткі екскурси в минуле, пов’язані насамперед з головним персонажем.

Персонажі повісті

- невіглас, нікчема, ледащо сотник Забрьоха;

- шкідливий та підлий крутій, безпросвітний п’яниця писар Пістряк;

- свавільний судденко Дем’ян Омелянович Халявський;

- вродлива вередлива хорунжівна Олена;

- справжня відьма злостива Явдоха Зубиха.

Сотник Забрьоха «був чесного і важного роду»; його предки - «діди і прадіди Микитові» - очолювали сотню в Конотопі. Після смерті батька, маючи від роду «годів двадцять п’ять», став і собі сотенним старшиною. Він не знає грамоти, тому дослухається до писаря Пістряка, який зловживає своєю «освіченістю».

Забрьоха посаду сотника використовує у власних інтересах: замість походу до Чернігова загадує козакам косити йому сіно; щоб привернути серце Олени хорунжівни, укладає угоду з відьмою, готовий виконати все, чого вона забажає: «Чи звелиш Конотоп спалити, так разом з чотирьох кінців і запалю; чи звелиш усю конотопську дітвору - що ви, відьми, не любите, - усіх до єдиного і потрощу...».

Забрьоха у всьому, що стосується сотенства, радиться з Пістряком, але у ставленні до козаків - чванливий і пихатий; наказує їм після муштри прийти до нього на відробітки - косити. Під час сватання він послуговується промовою, складеною писарем, проте сам її не розуміє.

Викриваючи Забрьоху, Квітка-Основ’яненко вдається до прямої авторської характеристики («голова йому нечесана, пика невмита...»; «не мав дев’ятої клепки» в голові; «зовсім не тямив діла») і до самовикриття («я нічого письменного не розжую, хоч і у школі вчився»; «ліків більше тридцяти не знаю»; «я нічого пак не вміючи писати, та на ньому сторч і підписано»).

Пістряк «як... сказав, так воно і є, так і буде.., так ніхто не переможе». Писар підбиває сотника виявити відьму і повернути дощі. Упізнання-потоплення відьом Ригоровичу потрібне, щоб помститися жінкам, які свого часу чимось розгнівили його, та помститися сотникові. Так, Векла Штириха має багато грошей, але коли писар «просих - і не дала; позичах — і не повірила; стражі пре- дах - і не відкупалася, якоже другії прочії». За це й піддає її випробуванням водою.

На відміну від сотника Забрьохи, Пістряк - людина письменна: «...Дванадцять год учився у дяка в школі: у год вичистив граматику, два годи вчив часловець, півчварта года сидів над Псалтирем і з молитвами зовсім вивчив, та півп’ятагода вчився писати, а цілісінький год вчився на щотах». Але у практичному житті його вченість обмежена, він і говорить усе не до пуття. Це відзначає і сотник Забрьоха: «...він у нас чоловік з ученою головою, говоре так, що і з десятьма простими головами не розжуєш».

Постать писаря автор творить, використовуючи прийоми бурлеску: «Прокіп Ригорович.., задравши догори голову, рот роззявив, аж горлянку видно, очі вилупив...».

Образами сотника Забрьохи та писаря Пістряка Квітка-Основ’яненко засудив адміністративний апарат пізньої гетьманщини, але вони також репрезентують сучасне авторові панство. Отже, ці персонажі служать для реалізації головної ідеї твору.

Поміркуймо з науковцями

Ідея повісті - розкриття внутрішніх причин історичного занепаду й загибелі Української козацької держави в середині й другій половині XVIII століття.

О. Гончар

Судденко Дем’ян Халявський теж зображений негативно. Ставши замість Забрьохи сотником, Халявський відразу зрозумів підлу сутність Пістряка і «змінив його з писарства». Дем’ян прихильний до Явдохи Зубихи, змушує конотопців до неї «на ралець ходити» і величати «її по іменню: Семеновна або пані Зубиха». Новий сотник та його молода дружина Олена щастя не зазнали, бо здобули його нечистим шляхом - «через чаклування та ворожінння».

Поміркуймо з науковцями

Образ конотопської відьми виражає злі, ворожі людині сили, що допомагають «духовно обмеженим, користолюбним, егоїстичним власть імущим порушувати народно-моральні знання.

П. Хропко

Зубиха - підступна, хитра, здатна до помсти та покарання. Вона «є природжена відьма, що у воді з каменюками не тоне, і дощі з неба краде, і мару на людей насила». Після того, як Халявського зняли з посади, Явдоха «зачахла, зачорніла і скоро дуба дала». Мешканці Конотопа тіло покійної відьми «зарили низь у яму, прибили всиновим кілком... Собаці собача смерть!».

Олена не має ні батька, ні матері, лише брата; вона «молода, огрядна, чорнобрива, повновида, а худоби-худоби...», «хазяйка невсипуща», «дівка бойка». Хорунжівна кохає Дем’яна Халявського («Аж жижки трусяться, щоб хоч би його побачити»), тому просить відьму Зубиху зробити так, аби він прилетів до неї.

Провідні засоби творення образів повісті - сатира, гротеск, бурлескні прийоми; введення персонажів в анекдотичні ситуації, запозичені з фольклору.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.