Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Маруся»
Григорій Квітка-Основ'яненко (1778-1843)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)

Всі публікації щодо:
Квітка-Основ’яненко Григорій

У листі до П. О. Плетньова від 15 березня 1838 року Квітка-Основ’яненко повідомив історію появи повісті: «По случаю был у меня спор с писателем на малороссийском наречии. Я его просил написать что-то серьезное, трогательное. Он мне доказывал, что язык неудобен и вовсе неспособен. Знав его удобство, я написал «Марусю» и доказал, что от малороссийского языка можно растрогаться».

Отже, повістю «Маруся» Квітка-Основ’яненко розв’язував художньо-мистецьке завдання: довести, що українська мова та література спроможні творити «і звичайне, і ніжненьке, і розумне, і полезне», виявити найтонші порухи людської душі.

Твір присвячений Анні Григорівні Квітці - дружині автора, яка мала значний вплив на його літературно-естетичні смаки.

За жанром «Маруся» - сентиментально-реалістична повість.

Твір за структурою складається з двох частин: авторський вступ-теза «...чого б то чоловікові так дуже пристращатись на сім світі до чого-небудь...» і сюжет-ілюстрація, що стверджує правильність цієї тези.

Тема твору - кохання Марусі і Василя. Можна сказати, що ця повість — балада у прозі про кохання, долю і смерть.

Ідея твору - піднесення краси почуттів простої людини - повного мірою реалізує основні завдання сентименталізму.

Повість має одну сюжетну лінію. Основу сюжету складають події, що показують зародження і розвиток почуттів між закоханими.

Експозицією є розповідь про Наума Дрота і його жінки Насті до народження Марусі, дитинство Марусі.

Зав’язка повісті - зустріч Марусі і Василя на весіллі.

Цікавим є розвиток дії, який через розповідь про розвиток кохання Марусі і Василя показує також життя українського селянства, звичаї й обряди, моральні цінності простого люду.

Кульмінацією повісті є хвороба і смерть Марусі.

Розв’язка твору - поховання Марусі.

Епілог — розповідь про долю Наума Дрота й Василя після смерті Марусі.

Повість Квітки поєднала риси сентименталізму та реалізму.

Подивімось у словник

Сентименталізм (франц. sentimentalisme від sentiment - почуття, чутливість) - стильова тенденція у європейській літературі другої половини XVIII - початку XIX століття, для якої характерне утвердження чуттєвої, ірраціональної стихії в художній творчості, протиставлене суворим, раціоналістичним нормам класицизму та властивому добі Просвітництва культу абсолютного розуму.

Назва цього «методу-напряму» (К. Фролова) пішла від назви незакінченого роману «Сентиментальна подорож Францією та Італією» (1768) Лоуренса Стерна.

Ознаки сентименталізму в повісті «Маруся»:

- посилена увага до психології людини. Тому в повісті багато внутрішніх монологів, емоційних спогадів. Квітка вдається до показу фізіологічних виявів внутрішньо-психологічних реакцій: здохнула, плакала та журилася, серце у нього тьохнуло, як заплаче гірко тощо.

- підкреслення здатності до тонких чуттєвих переживань простої, природної людини, не зіпсованої цивілізацією («Василь... ні до кого не заговорить і нікуди не гляне, тільки на Марусю; тільки вона йому і бачиться, тільки об ній і дума; неначе увесь світ пропав, а тільки він з Марусею і зостався: ні до чого і ні до кого нема йому ніякого діла»; «Каже, було Маруся: «Без Василя не страшна мені і домовина, не то сідая коса»).

- ідеалізація героїв. Усі персонажі повісті (а їх зовсім небагато - Наум Дрот, його дружина Настя і донька Маруся, її наречений Василь) наділені найвищими чеснотами. Вони - щирі християни, які шанують Бога, відвідують церкву. Так, Наум «хоч би і маленький празник, тільки піп у дзвін, - він вже й там [у церкві]...», а Маруся в божому храмі «ні до кого не заговорить, та все молиться, та поклони б’є». Автор показує Наума правдивою людиною, працьовитим і дбайливим господарем, чуйним до чужого лиха («коли прочує про яку бідність, наділить по своїй силі...»). Настя в усьому намагається догодити чоловікові («...ночі не поспить, усюди старається... і вже зробить, чого мужикові хотілось). Тому- то і любив він її, «як свою душу». Подружжя живе в злагоді та достатку. Певний час вони журилися, що не було в них діточок, але за щирі молитви їхні «дав бог і дочечку».

Викликає певне подивування той факт, що Наум Дрот - кріпак, якого, одначе, ніхто й ніщо не утискує, не неволить. Тут «спрацьовує» сентиментально-просвітницьке переконання письменника: людина, котра живе по щирості, чесно, «своє діло не лінуючись» виконує, захищена від суспільного лиха.

Найбільш ідеалізована Маруся. Вона вродлива (портрет дівчини виписано у фольклорних традиціях): «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький з горбочком, а губоньки як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки, неначе жарнівки, як одна, на ниточці нанизані... Коси у неї, як смоль, чорнії та довгі-довгі, аж за коліно...». Внутрішньо-психологічні якості дівчини гармоніюють з її зовнішністю: «і красива, і розумна, і багата, звичайна, та ще ж к тому і тиха, і смирна, і усякому покірна».

Маруся працьовита; не зважаючи, що є наймичка, вона сама дає лад і в хаті, і по господарству. Дівчина не ходить на вечорниці, адже вважає їх «проклятим зборищем»; умовляє й інших дівчат туди не йти.

Звичайно, вона дуже чутлива, емоційна, щиро закохана, прагне щастя зі своїм милим. Проте, як справді ідеальна героїня, покладається в усьому на волю Бога, зустрічаючи відкритим серцем і душею навіть смерть: «Мати Божа!., прийми... - і успокоїлась навіки!».

Отже, переконаний літературознавець О. І. Гончар, «головну героїню зображено як утілення найвищих людських якостей - згідно з народним і авторським етичним та естетичним ідеалом».

- прагнення викликати співчуття до долі персонажів.

- розкриття мотиву віщування серця. Маруся прощається з Василем на кладовищі, кажучи, що, можливо, після повернення він буде її на цьому цвинтарі й поминати.

- передбачення трагічних подій, виражене за допомогою певних ознак. Так, Маруся, провівши Василя, пов’язала голову чорною шовковою хусткою, яку не знімала ні в будень, ні в свято. Та й релігійно-дидактичний вступ до повісті (від слів «Часто мені приходить на думку...» до «Так робив Наум Дpoм...») теж сприймається як увертюра до трагедії, котра постане в основній частині твору («....чи ми ж на сім світі вічні? Сьогодні жив, завтра - що бог дасть!... там голосять по покійнику. ...той вмира, а той вмер»).

- наголошення, що головна причина подій і страждань - випадок. Маруся випадково потрапила під холодну зливу, простудилася і померла.

- введення пейзажу як засобу вираження переживань і настроїв персонажів. Опис ночі «на клечальній неділі» відбиває почуття Марусі, яка, закохавшись у Василя з першого погляду, не певна у ставленні парубка до неї.

- використання мовних засобів, що викликають співпереживання, зворушення до зображуваного. Квітка-Основ’яненко вживає багато пестливо-зменшувальних слів: діточками, малесеньке, білесенька-білесенька, звичайненько, сестрички, подруженьки, очиці, рученятами, зірочки; таточку, голубчику, соколику, лебедоньку; матінко моя ріднесенька; утінко моя, перепілочко, голубонько та ін.

До реалістичних основ повісті зараховуємо:

- картини селянського побуту та звичаїв, які передані достовірно. Автор описує щоденне життя селянської родини; відтворює різноманітні обряди (весілля, сватання, похорон).

- рекрутчину як головну перешкоду до одруження закоханих. Сироті Василеві, яким опікувалися його дядьки, неодмінно «лоб забриють», він піде на довгі роки до війська. Марусин батько знає, яка доля чекала б його доньку-солдатку, тому прагне вберегти її від цього. Він переконаний, що солдатка «ні жінка, ні удова; звісно, як салдаток шанують... і ніхто не вірить, щоб була солдатка, та й чесна. Та й троха чи й не так! ...хто її защитить?». Монолог Наума Дрота - «цілковито реалістичний» (Ю. Солод).

Твір Г. Квітки-Основ’яненка називають енциклопедією української обрядовості. Справді, ми знаходимо тут обряди сватання, весілля, похорону. Разом із тим, цей твір можна вважати також чистою криницею народної мови. Багатство художніх засобів вражає. Пропонуємо самостійно відшукати і виписати приклади вживання художніх засобів у творі, користуючись схемою, поданою у числі 2 цього журналу.

Творчість Г. Квітки-Основ’яненка, зокрема його повість «Маруся», справила великий вплив на українське суспільство і творчість письменників. Так, Т. Шевченко писав Квітці: «Не цурайтеся ж, любіть мене так, як я вас люблю, не бачивши вас зроду. Вас не бачив, а вашу душу, ваше серце так бачу, як, може, ніхто на всім світі. Ваша «Маруся» так мені вас розказала, що я вас навиліт знаю. Далебі, правда...».

Подивімось у словник

Реалізм (франц. realisme, англ. realism від лат. realis - суттєвий, дійсний, матеріальний, предметний) - літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ.

Поміркуймо з науковцями

Визначальними для реалізму були поняття «правда», «правдоподібність», «істина», «об’єктивність», «практичний тип мислення».

Ю. Ковалів

Г. Квітка-Основ’яненко - памфлетист, прозаїк, драматург, видавець, один із тих, хто довів, що українська мова - не наріччя, а повноправна мова великого народу.