Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

Література українського романтизму
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Подивімось у словник

Романтизм - напрям у художній літературі, який виявляється у показі ідеального героя, його духовного світу та ідеалів, заради яких герой вступає у боротьбу.

В епоху середньовіччя в європейських літературах поряд із художньою свідомістю, для якої характерне раціоналістичне начало, виникає інший тип естетичного сприйняття дійсності, в основі якого - ідеал як духовна сутність. Саме цей тип художнього мислення великою мірою вплинув на формування рис нової української літератури, чому сприяли національно-народні традиції. Твори цього часу відзначаються, з одного боку, посиленою увагою до поетизації внутрішнього світу людини, почуттів волі, кохання тощо, а з іншого - у поезії того часу звучать мотиви марності життя, несправедливості світу, сліпої долі, неподіленого кохання. Мотиви несумісності ідеалу і дійсності, контраст між реальним життям і світлими мріями - одна з ознак стилю бароко, що панував на той час у європейській літературі.

Романтична естетична думка формувалася в Україні протягом 10-60-х років XIX століття. Яскравими її представниками стали П. Гулак-Артемовський, А. Боровиковський, Є. Гребінка, В. Забіла, М. Петренко, С. Руданський та ін.

В українській романтичній поезії можна виділити фольклорну, фольклорно- історичну, громадянську, психологічно-особистісну течії, причому фольклорні витоки мають виразно домінуюче начало. Поети тієї епохи вважали народну поезію, повір’я, перекази, легенди невичерпним джерелом для творчості. Разом із тим, оскільки народна творчість відбиває й морально-етичні засади суспільства, у творах письменників-романтиків виразно звучить мотив дотримання моральних, духовних цінностей.

Основними темами (мотивами) романтичних творів є розлука з рідним краєм, самотність, відчуженість від світу, нарікання на долю, відтворення картин минулого щастя, душевні страждання, елегійна споглядальність тощо.

Багато романтичних поезій були покладені на музику і стали відомими піснями, романсами: «Ні, мамо, не можна нелюба любить», «Чёрные очи» Є. Гребінки, «Не щебечи, соловейку», «Гуде вельми вітер в полі» В. Забіли, «Дивлюся на небо» М. Петренка, «До карих очей» К. Думитрашка, «Піснь опришків» М. Устияновича та ін.