Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014
«Соловейко»
Микола Костомаров (1817-1885)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)
Всі публікації щодо:
Костомаров Микола
Ця поезія має яскраві жанрові ознаки елегії - ліричного твору, перейнятого настроєм суму. Цей світлий сум навіяний співом солов’я на лоні прекрасної природи. Романтичні настрої викликає поєднання чудового пейзажу з описом самотньої могили, краси життя із смутними думками про його швидкоплинність. Зворушливості додають форми нестягнених прикметників: людськії (біди), дошовії (крапельки), самотняя (могила); пестливі слова: соловейко, любенько, серденько; яскраві епітети: люб’язні (вірші), приязні (серця), сумна, тиха, самотняя (могила); порівняння: соловей - співець, жаль - як крапельки дощовії; метафори: зелений сад вдяга весна; могила забриніла, жаль ллється в серце; риторичні питання: Хто гласи їх розлічить? Хто передом із їх іде? Хто зорі перелічить? Чудовий солов’їний спів передано цілою низкою синонімів: ведуть танок, співає, щебече, застогнав, терликнув, залився, затлямка, засвистить. Проте цей спів ніхто не поціновує - хіба що самотня дівчина, що цілу ніч сиділа біля могили...
Віршовий розмір поезії - ямб. Римування перехресне.