Українська література : довідник для абітурієнтів та учнів закладів загальної середньої освіти - В. А. Мелешко 2014
«Небо»
Михайло Петренко (1817-1862)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)
Цей твір - перша частина триптиху «Небо». Поезія розкриває внутрішній світ героя, який, обтяжений сирітською долею, незгодами життя, непривітністю людей, можливо, нещасливим коханням, мріє про духовне звільнення, щоб, як орел у високому небі, почувати себе сильним, вільним від лиха і горя, щасливим серед сонця і ласкавих зірок. Мотив неба, польоту як втечі від нужденності життя був дуже популярним у романтичній поезії, його ми бачимо також як основний композиційно організуючий засіб у поезії Т. Шевченка «Сон»:
Лечу й прощаюся з землею:
«Прощай, світе, прощай, земле,
Неприязний краю,
Мої муки, мої люті
В хмарі заховаю».
Відповідно до змісту поезії, основним засобом розкриття авторського задуму є протиставлення: земля - небо, людина - птах, гірка доля - вільне небо, гіркота й сум - веселість душі від споглядання неба і мрій про волю. Поет створив чудовий символ волі - орлині крила.
Віршовий розмір поезії - амфібрахій. Римування паралельне.
Частина вірша М. Петренка «Небо» стала популярним українським романсом, покладена на музику донькою українського поета В. Александрова Людмилою, вона швидко стала відомою й далеко поза межами України. Пізніше твір був аранжований композитором В. Зарембою, Т. Шевченко цього вірша власноручно записав собі в альбом. «Уже одне те, що він написав “Дивлюсь я на небо..” яку знають мільйони читачів, робить його ім’я знаменитим і дорогим серцю кожного, хто думає, живе і бореться за краще майбутнє і робить добро людям», - так говорив про поета видатний український співак, один із найкращих виконавців цього романсу, А. Солов’яненко.
Віршовий розмір - хорей.