Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014
Народні казки
Народний епос
Усна народна творчість
Всі публікації щодо:
Фольклор
Поняттям «казка» традиційно «об’єднується широке коло творів, різноманітних за походженням, образною системою, специфікою вимислу та поетикою» (О. Бріцина, Г. Довженюк, С. Мишанич). Казка ґрунтується на боротьбі між добром і злом, яка завершується перемогою добра.
Подивімось у словник
Казка - жанр усної народної творчості, переважно прозовий твір з настановою на вимисел.
За шкільними підручниками, казка - це фольклорний розповідний твір про вигадані, а часом і фантастичні події (Л. Шабельникова); казка - це твір, у якому розказується про вигадані, фантастичні події (Р. Мовчан).
За семантикою казки поділяють на три умовні групи:
1) казки про тварин (птахів, рослин, комах);
2) чарівні (їх ще називають героїчні чи фантастичні) казки;
3) суспільно-побутові казки.
За структурними ознаками казки поділяють на такі групи:
• кумулятивні,
• авантюрні,
• легендарні,
• анекдотичні,
• сатиричні,
• гумористичні.
Казка «Про правду і кривду» - фольклорний твір, що належить до суспільно-побутових казок. Ці казки пізніші за походженням. Кожен персонаж суспільно-побутових казок - тип; він репрезентує певний суспільний прошарок: багатий брат - бідний брат, багатий дядько - бідний небіж; пан, який «лупить своїх людей, як скажений». Найважливішою прикметою таких казок дослідники називають реалізм.
Казка починається традиційною експозицією-зачином: «Жили колись-то два брати: один багатий, а другий бідний, що й не сказати». Тут же, в зачині, повідомлено, що бідняк помер, залишивши сина, який «жив теж бідно».
Основна частина
Зав’язка казки - діалог між бідним небожем і багатим дядьком про те, «як краще жити: правдою чи неправдою». Кожен з них має своє переконання. Дядько-багатій уважає, що нема «правди на світі... скрізь одна кривда», а бідний племінник відстоює протилежну думку: «Є правда - правдою краще жити». Щоб дізнатися, хто з них правий, бідняк і багач вирішують піти по дорозі та запитати зустрічних: як вони скажуть, «так і буде». При цьому дядько та небіж уклали угоду, яку «озвучив» молодший: «Ваша правда - уся моя худоба буде вам; моя правда - ваша худоба буде мені». Вирішили запитувати «до трьох раз».
Розвиток дії. Подорожні зустріли заробітчанина («зустрічається їм чоловік - із заробітків, чи що йшов»), пана, попа. Усі вони були одностайні у своїх відповідях: «Краще жити кривдою, аніж правдою». То ж згідно з домовленістю, бідний небіж «віддав багатому дядькові худобу, а сам зостався голий, босий і голодний». Не маючи змоги перебороти труднощі, хлопець «задумав повіситися»; узяв мотузку, пішов у ліс, уже й гілку обрав, на якій «повиснути б», так вовк його налякав. Заліз небіж на дерево, сидить, коли тут три чорти прибігли, «а трохи згодом і четвертий, їхній ватаг». Чортяки хваляться, хто яку капость людям зробив, а ватаг повідомляє, як можна від тієї напасті позбавитися. Почув усе те хлопець і пішов людей виручати. У місті загатив греблю деревами навхрест, як чорти казали, й отримав винагороду - сто карбованців і пару коней з коляскою та кучером, в іншому місті викопав кущ малини й забезпечив усіх водою, якої вже давно там не було. Містяни «нагородили його і грішми, й усяким добром». Далі парубок пішов королівську дочку лікувати. Зробив усе, як у чортів підслухав, і королівна одужала. Король «на радощах» віддав дочку за того парубка. По смерті старого короля став на його місці королевич.
Кульмінація казки - несподівана зустріч дядька й племінника. Якось у королівство приїхав купець - дядько-багатій. Небіж-король його одразу впізнав, а дядько - ні. Як закінчив купець торгувати, покликали його до королівського палацу. Тоді й зізнався король, що він - той самий небіж, який безвісти пропав, розказав і про те, як підслухав розмову між чортами. Небіж нагородив дядька двома кораблями «усякого добра» і попросив, щоб той розповідав усім, що все-таки краще «жити правдою, аніж кривдою».
Розв’язка: дядькові стало заздрісно - чого він не король. Пішов до лісу на те саме місце, «де хотів вішатися його небіж», а чорти його там вхопили і «почепили на найвищій гілляці».
Умовно казку можна поділити на три частини:
1) реальна (від початку твору до появи чортів), у якій переважають мотиви кривди. Тут подибуємо антонімічні пари: «один багатий - другий бідний»; «нема правди - одна кривда»; «сказав радісно дядько - небіж ще більше зажурився».
2) фантастична (розмова між чортами, допомога хлопця людям, племінник- король), де відбувається поступове утвердження переваги правди над кривдою. У цій частині провідним художнім прийомом є діалог;
3) реально-фантастична (зустріч небожа-короля з дядьком, їхня розмова), в основі якої - остаточна перемога правди. Ця частина найменша за обсягом, але найвагоміша з ідейно-художнього погляду.
Усі три частини об’єднані ідеєю - треба жити правдою. Адже, хто живе правдиво та справедливо, того доля винагородить, а на кривдників, жадібних і заздрісників чекає покарання.
Основну думку казки можна передати народними прислів’ями:
Правда із дна моря виринає, а неправда потопає.
Хто по правді живе, тому й Бог дає.
Правда кривду переважить.
Не на брехні світ стоїть.
Кривда людськая боком вилазить.
Заздрий від чужого щастя сохне.
Заздрісному боком вилізе.
Подивімось у словник
Тлумачний словник сучасної української мови так трактує значення слів правда, кривда:
Правда 1. Те, що відповідає дійсності. // Певна сукупність достовірних відомостей про щось. // Дійсний стан речей. 2. Правдивість; правильність. // чого, у значенні означення. Який відповідає істині, дійсності. 3. Справедливість; порядок, який ґрунтується на справедливості. // Соціально зумовлене розуміння справедливості.
Кривда 1. Несправедливо, незаслужено завдана моральна або матеріальна шкода; образа, ураза, несправедливість. 2. Народно-поетичне. Неправда.
Правду й добро в казці уособлює бідний племінник. Хлопець упевнений, що «є правда - правдою краще жити». У казці його названо «цей правдивий чоловік». Він не тримає зла на свого кривдника - дядька: «Я забуваю все те, що ти мені робив. Бери собі оці два кораблі з усім добром». Своїми вчинками він підтверджує думку, що краще жити правдою, аніж кривдою. На шляху до правди з хлопцем траплялися різні пригоди. Але він переміг усе.
Носіями зла в казці є багатий дядько та чорти.
Дядько живе за переконанням: «Нема тепер правди на світі! Тепер скрізь одна кривда». Він радіє, чуючи подібні твердження з уст наймита, пана, попа. Дядько - заздрісний. З казки відомо, що він має чималі статки, посів усе майно племінника, згодом став багатим купцем, їздив торгувати в інші краї; небіж дав йому «усякого добра два кораблі», але дядькові цього не досить. Чоловік не може примиритися з тим, що його племінник - король. «Стала його заздрість мучити», захотів і сам королювати. Та заздрісника справедливо покарано.
Чорти в казці зображені «не як втілення демонічної сили, а крізь призму примітивного язичницького уявлення, як сила, що може завдати шкоди...» (М. Лановик, З. Лановик). Кожен із трьох чортів хвалиться своїми злодіяннями. Перший зробив так, що селяни «зроду довіку не вгатять греблі». Другий повисушував воду, і люди змушені її носити «за тридцять та за сорок верств». Третій чорт наслав на королівську доньку хворобу, та таку, «що хай хоч як лікують, нічого не подіють». Ватаг чортів знає, як протидіяти усім напастям і говорить про це. Він упевнений, що ніхто не чує їхньої розмови.
Отже, чорти - кривдники; вони чинять усупереч законам справедливості, добра. їм важливо, щоб якомога більше людей загинуло («Багато там пропаде людей!», «багато їх буде у нас», «буде наша»). За народними віруваннями, чорт постійно втручається в життя людини. У казці людина перехитрила нечисть.
Казка «Про правду і кривду», як й інші фольклорні твори цього жанру,
- утверджує перемогу добра, правди;
- має традиційну побудову: зачин, основну частину; щоправда, кінцівки, характерної для народних казок, немає;
- демонструє «полярне протистояння персонажів» (Ю. Ковалів);
- показує носія добра, наділеного почуттям справедливості, розумом;
- завершується щасливо;
- вдається до трикратних повторів подій, які уповільнюють дію.
Казка «Ох» - розповідь про життя парубка, який опинився у підземному царстві царя Оха, про фантастичні пригоди хлопця та його одруження з царівною.
Ідея - уславлення перемоги добра над злом, кмітливості головного героя.
Твір має сталі композиційні елементи жанру:
• традиційні початковий та фінальний вислови («Колись-то давно, не з моєї пам’яті, мабуть, ще й батьків і дідів наших не було на світі, жив собі убогий чоловік з жінкою, а у них був одним один син...», «...таке весілля справили, що увесь мир скликали. І я там був, мед-вино пив, хоч в роті не було, а по бороді текло - тим вона в мене й побіліла!»);
• триразове повторення певних подій (ретардація): тричі батьки відправляли ледаря на роботу, тричі спалював і оживляв хлопця Ох; тричі ходив батько за сином до царя; тричі перетворювався хлопець на звірів та птахів для заробітку грошей; трикратне перетворення, щоб втекти від Оха;
• градація дії - наростання ефекту;
• наявність фантастичних героїв та дій;
• перемога добра над злом.
У казці «Летючий корабель» розповідається про дурного, але доброго парубка, який за допомогою друзів збудував летючий корабель і виконав усі завдання царя.
Ідея твору - уславлення доброти, кмітливості, взаємодопомоги.
Казка має традиційний початок: «Був собі дід та баба. А в них було три сини: два розумних, а третій дурний...». Фінал також казково традиційний: «...От їх швидко й одружили, такий бенкет задали, що аж до неба дим пішов».
Одного разу цар оголосив, що віддасть заміж доньку за того, хто прилетить до нього на летючому кораблі. Два розумних брати вирішили збудувати його, але відмовили в допомозі дідусеві-чарівнику, і нічого в них не вийшло. Дурний син був добрим і охоче поділився своїм добром з чарівником. Дідусь йому віддячив: навчив, як збудувати чарівний корабель і що робити далі. Парубок все виконав і дорогою до палацу взяв на корабель нових товаришів: Слухала, Скорохода, Стрільця, Об’їдайла, Обпивайла, Морозна, чоловіка, що мав дрова-воїнів. Цар, побачивши, що на чарівному кораблі прилетіла «мужва обідрана», не захотів виконувати свою обіцянку й вигадав нові завдання для дурня. Але на допомогу хлопцеві прийшли друзі, і парубок зміг одружитися на царівні.
Твір має традиційні числові елементи (3 сини, 7 друзів, 5 завдань).
У казці «Мудра дівчина» розповідається про розумницю Марусю, яка своєю мудрістю й дотепністю допомогла батькові отримати корову. У давнину суперечки між селянами вирішував пан. Коли він загадав братам загадку «Що є в світі ситніш, прудкіш, миліш над усе?», то проста бідна дівчина зуміла її відгадати (земля, думка, сон). Своїм розумом Маруся змогла перехитрити пана, котрий давав їй завдання, які неможливо виконати. Тому пан змушений був її відпустити.
Головна героїня втілює мудрість, кмітливість, демонструє силу розуму. Цим образом народ показав, що найбільше багатство людини - розум. Два прислів’я «Мудрість - велике багатство» і «Не багатство красить людину, а розум» найкраще характеризують і основну думку казки, і головну героїню.
У казці наявні трикратні елементи (загадка, що складається з трьох частин, три завдання для Марусі). У творі є позитивні герої (мудра дівчина Маруся та її батько) і негативні (пан та багатий брат).
Дівчина навіть допомагає панові розсудити двох селян, які не могли поділити лоша. Народна мудрість говорить: неважливо, багатий ти чи бідний, головне - мати розум.