Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Вечір проти Івана Купала»
Микола Гоголь (1809-1852)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)

Всі публікації щодо:
Гоголь Микола

Це оповідання увійшло до першої частини «Вечорів». Автор попередньо дає цілий ланцюжок осіб, причетних до збереження й переказування фантастичної оповіді, яку автор називає «быль»: автор-видавець - дяк Хома Григорович - дячків дід, який «за життя своє ніколи не брехав» (у вступі є натяк на П. Свіньїна, який надрукував повість Гоголя у своєму журналі «Отечественные записки» з викривленнями), тітка цього ж діда...

Події твору відбувались у сиву давнину на одному з українських хуторів, де час від часу з’являвся дивний чоловік на ім’я Басаврюк, люди ж вважали, що то - диявол у людській подобі.

Петро Безродний, бідний сирота-наймит у козака Коржа, покохав хазяйську дочку Пидорку, проте батько й чути не хотів про такого зятя. Басаврюк намовив Петра вдатися до чаклунства, щоб одержати скарби, заховані в землі, - тоді вже батько дівчини погодиться на шлюб. Вночі Петро знайшов квітку папороті, зірвав її й віддався на волю баби-чаклунки. Чарівна квітка відкрила хлопцю підземні скарби, але за це він поплатився власного душею, учинивши вбивство малого братика Пидорки, Івася (підземні скарби не йшли до нечистих диявольських рук, тому-то Басаврюк і привертав до себе довірливих, як Петро, людей).

Омріяне багатство не принесло щастя Петрові: він змарнів, не міг хазяйнувати - сидів на одному місці й намагався згадати, що з ним відбулося у купальську ніч. Коли ж Пидорка привела до нього бабу-знахарку, він упізнав відьму - і перетворився на попіл! Пидорка ж пішла до Києва на богомілля й стала у лаврі монахинею. Басаврюк же час від часу з’являється серед людей.

Оповідання «Вечір проти Івана Купала» порушує проблеми народної моралі. Як і Г. Квітка-Основ’яненко в «Конотопській відьмі», М. Гоголь стверджує: щастя можна досягти лише чесним життям, добрими вчинками, його неможливо здобути ворожбитством, а тим більше ціною злочину: кривава сила золота знищує людяність, добро, життя. Микола Гоголь мовою яскравих фантастичних картин гріхопадіння Петра дає нам зрозуміти, наскільки згубною є сила золота на людину. Звичайно, не завжди в житті події розгортаються настільки драматично, як у творі, але дуже часто людина ставиться в ситуацію морального вибору між багатством і душевною чистотою.

Петрусь обирає багатство, пристає на пропозицію Басаврюка й відступає від Божих Заповідей. Його гріхопадіння автор посилює картинами неймовірної жорстокості: щоб довести свою вірність нечистій силі, герой має вбити малого братика своєї коханої.

На думку Гоголя, вірного споконвічним українським релігійним уявленням про чистоту душі, ніяке багатство, родинний добробут, гарна оселя не можуть заступити моральних злочинів. Людина, яка оступилася й піддалася злу, не буде щасливою ніколи. Зло в усіх його проявах знайде своє покарання. Саме такий фінал і має оповідання: Петрусь перетворюється на купку попелу. Ніякого щастя на горі й гріху не збудуєш. Тому фінал твору, на мою думку, і є трагічним.

Хоча твір написаний по-російськи, він суто український: про це свідчать не тільки фольклорна основа, місце дії та герої - мова щедро насичена українізмами. Іноді здається, що це - переклад українського тексту російською мовою. «Хата», «шинок», «жупан», «свитка», «монисто», «паноче», «козак», «парубок», «молодиця», «оселедець», «дрібушки», «рушник», «кобза», «сопилка», «цимбалы» - ці й подібні слова складають основу національної лексики тексту. Чітко окреслені й українські географічні назви: Диканька, Запоріжжя, Київ. Українського колориту додають і прізвища: Корж, Безродний. Українського походження є мовні звороти на зразок «не во гнев будь сказано» («не у гнів буде сказано»), «хоть в глаза выстрели» («хоч в око стрель»), фразеологізми. Так, до поняття «брехати» автор використовує досить несподівані фразеологізми: «москаля везть», «провозить попа в решете» (брехати на сповіді). Текст містить також згадки про національні обряди («проводи куті», весілля), фрагменти національної медицини («виливання переполоху»), назви страв (горілка, коровай), одягу (очіпок, кораблик, стрічки) тощо.

Образи твору сформовані на фольклорній основі. Петрусь і Пидорка - втілення ідеалу справжнього козака й красуні-дівчини. Мова закоханого Петра, приреченого батьком дівчини на розлуку з коханою, нагадує уривок української балади: «ворон черней прокрячет вместо попа надо мною; гладкое поле будет моя хата; сизая туча- моя крыша; орёл выклюет мои карие очи; вымоют дожди козацкие косточки, а вихорь высушит их». З народних казок і переказів створено образи нечистої сили: Басаврюка й баби-відьми: «старуха с лицом, сморщившимся, как печёное яблоко, вся согнутая в дугу; нос с подбородком, словно щипцы, которым щёлкают орехи». Цей портрет споріднений із зображенням Сивілли з «Енеїди» І. Котляревського.

«Вечори на хуторі поблизу Диканьки» М. Гоголя відкрили Україну для широких прогресивних російських кіл, стали частиною європейської культури.