Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014
«Лілея»
Тарас Шевченко (1814-1861)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)
Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас
Твір «Лілея» написаний Т. Шевченком у 1846 році під час подорожі в Україну. За жанром ця поезія - балада. В основу твору покладено народну легенду про перетворення невинно убитої дівчини на квітку. Такі метаморфози є основою багатьох народних переказів про появу тих чи інших рослин (тополя, калина, верба тощо). Фантастичні перетворення стали основою ще одного твору Т. Шевченка - балади «Тополя».
Проте «Лілея» - незавіршована легенда; автор, взявши романтичний фольклорний сюжет, наповнив його соціальним змістом: трагедія дівчини, що перетворилась на лілею, квітку-снігоцвіт, а також її матері-покритки, зумовлена ненавистю селян до її батька, пана-розпусника.
Провідним мотивом поезії є нарікання на несправедливу долю, що є характерною особливістю романтизму:
Нащо мене Бог поставив
Цвітом на сім світі?
Щоб людей я веселила,
Тих самих, що вбили Мене й матір?..
Основу твору складає монолог-спогади лілеї про минуле життя, коли вона була дівчиною («як я мордувалась»). Мати дівчини, яку зробив покриткою розпусний пан, померла від горя, а дівча потрапило до панських покоїв, виросло й перетворилось на красуню. Коли ж пан кудись далеко поїхав, кріпаки, піднявши бунт (автор не говорить про його причини й не дає детального опису цих подій: «І прокляли його люде, будинок спалили...»), познущались над дівчиною, яка згодом, зимою, замерзла десь під тином, перетворившись навесні на ніжну лілею.
Твір пройнятий жалем, сумом і співчуттям до молодої дівчини, яка страждає безвинно й від бездушності свого батька-пана, й від сліпої ненависті людей. Трагізм сюжету підкреслюється протиставленням: люди знущалися над Лілеєю, коли вона була людиною, й захоплюються її красою, коли дівчина стала квіткою:
Зимою люде... Боже мій!
В хату не пустили.
А весною, мов на диво,
На мене дивились.
Цікаво, що таке перетворення відбулось не внаслідок якихось чаклунських дій ворожки (як, наприклад, у «Тополі») - мабуть, сам Бог дав дівчині інше життя, щоб та все ж - хоч квіткою! - відчула любов і захоплення людей.
За мотивами цього Шевченкового твору К. Данькевич написав однойменний балет, а Г. Майборода - симфонічну поему.