Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Марія»
Тарас Шевченко (1814-1861)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)

Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Поема «Марія» була написана Т. Шевченком в останній період його творчості, у 1859 році в Петербурзі. Основою твору стала євангельська оповідь про Божу Матір. «Основний помисл сеї поеми незвичайно смілий - змалювання життя матері Спасителя на основі дуже скупої церковної традиції, а головно на основі власної творчої інтуїції» (Іван Франко). Йдучи за відомим сюжетом, поет зберіг у поемі перекази про теслю Йосипа, святу Єлизавету, що народила у старому віці Іоанна-предтечу, протопресвітера Сімеона, якому не судилося вмерти, поки не побачить Месію, лютого царя Ірода, який наказав убити немовлят, народження маленького Ісуса у вертепі (печері) і поклоніння йому пастухів... Проте поема, маючи джерелом Біблію, своїм змістом і характером оповіді максимально наближена до читача - перед нами постає повсякденне життя простих людей - Йосипа, Марії, - чистих душею, шляхетних у своїх вчинках.

Святий Йосип, у якого жила Марія, ще зовсім молода дівчина, дбав про неї, як про свою дитину. Марія ж, думаючи про своє майбутнє, знала, що вона підіпре його старість своїми молодими плечима. Коли ж дівчина, покохавши молодого пророка, що прийшов у їхній дім, мала народити дитину, старий Йосип одружився з нею, бо мораль тогочасного суспільства щодо позашлюбних дітей та їхніх матерів була неймовірно суворою:

Ходім, Маріє, повінчаймось,

А то... - Й не вимовив: уб’ють

На улиці.

Таким чином, Т. Шевченко, ніяк не осквернивши Божої Матері, піднімає жінку до п’єдесталу святості: материнство для жінки не може вважатися гріхом! Тема, піднята у «Катерині» й розвинута у «Наймичці», досягає свого апофеозу у поемі «Марія». Жінка-мати для Т. Шевченка - свята. Вступ до поеми, який, по суті, є молитвою, сповнений благоговіння не тільки перед Богоматір’ю, - тут поет вшановує материнство.

Т. Шевченко, сам добре пізнавши сирітську долю, у поемі раз у раз дає невеликі відступи-роздуми: що б трапилось із малим Ісусом (та й з усіма християнами: «Рабами б бідниє раби і досі мерли би»), якби не пожалів Марію Йосип, якби не прихистили породіллю чабани, якби Марія, повернувшись із Віфлеєма на згарище, заподіяла б собі смерть... Тут доречно провести паралель із долею самого поета - на його шляху також трапились добросердні, чесні люди, які допомогли хлопчику-сироті, кріпаку, пройти усі випробування й піднятися до вершин людської пошани.

Ісус зображений поетом із великою любов’ю: ось він разом з Іоанном-хрестителем, обидва ще малі хлоп’ятка; підрісши, береться допомагати батькові; а ось він, семирічний, у синагозі, повчає старців,

Як в світі жить, людей любить,

За правду стать, за правду згинуть!

Так колись із проповіддю ходив світом і його батько, якого й розіп’яли за слово правди... Коли ж це слово правди поніс людям Ісус, Марія завжди була поряд із сином, навіть на тій страшній дорозі на Голгофу. Мужня жінка пережила смерть Сина і продовжила його справу, коли зневірились у ній навіть апостоли:

І ти, великая в женах!

І їх униніє, і страх

Розвіяла, мов ту полову,

Своїм святим огненним словом!

Ти дух святий свій пронесла

В їх душі вбогії! Хвала!

І похвала тобі, Маріє!

Мужі воспрянули святиє,

По всьому світу розійшлись.

І іменем твойого сина,

Твоєї скорбної дитини,

Любов і правду рознесли.

Марія ж помирає від голоду та виснаження.

Завершуючи поему, поет дорікає тим, хто оскверняє й принижує образ Марії, сам же називає Богоматір «золотом у горнилі», захисницею «невольничих, убогих і скорбящих душ».

Мова поеми зумовлена її змістом: автор уживає багато церковнослов’янських слів: пренепорочная, благая, достойнопітая (Марія); вонми (прислухайся); географічні назви, пов’язані з перебуванням Ісуса: Тіверіада (місцевість біля Тіверіадського озера в Галілеї - Палестині), Фавор (гора над Тіверіадским озером), Назарет (місто в Галілеї), Єлеон (гора поблизу Єрусалима), Голгофа (гора, місце розп’яття Ісуса Христа); назви різних предметів, людей, що сприяє посиленню реалістичності сприйняття зображуваного у творі часу: лепта (дрібна монета в Іудеї), бурнус (верхній одяг у народів Сходу), хітон (одяг у стародавніх греків і євреїв), равві (у давніх євреїв - учитель, наставник), копти (єгиптяни-християни), єсеї (члени іудейської секти, вчення якої мало деякі спільні риси з раннім християнством).