Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Іван Підкова» («Виправа на Цариград»)
Тарас Шевченко (1814-1861)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)

Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Поему «Іван Підкова», яка попередньо була названа «Виправа на Цариград», Т. Шевченко написав 1839 року в Петербурзі й уперше надрукував у «Кобзарі» 1840 року Це другий після «Тарасової ночі» твір Шевченка, присвячений минулому України, а саме - морським походам козацтва в Туреччину.

З історії відомо, що середина XVІ століття не тільки для України, а й для усієї Європи - час небезпечний, коли турки і татари своїми набігами завдавали значної шкоди. Так, наприклад, в одному лише 1537 році і то лише на Волині було забрано в полон більше 15 тисяч людей, які потім були продані на невольничих ринках.

Запорозькі козаки на човнах сміливо перетинали Чорне море, нападали на турецькі міста й визволяли побратимів із неволі.

Поема відтворює початок морського походу (своєрідним продовженням цієї тематичної групи творів є історична поема Т. Шевченка «Гамалія»).

Іван Підкова (деякі дослідники, зокрема І. Срезневський, вважають, що на Запорожжі він був відомий і як Серпяга) - історична особа. Це багатий молдавський господар, який жив у XVI столітті й очолив визвольну боротьбу молдавського народу проти турецько-татарських загарбників. Особливо активним цей супротив став, коли Іван Підкова йде до козацького війська.

Поема, невелика за обсягом, складається з двох частин: у першій, ліричній, оповідач сумує за минулим України, за колишньою козацькою славою, журиться підневільним становищем рідного народу й лише у споминах усміхається, згадавши славні історичні події. Друга, історична частина - власне, самий опис морського козацького походу. Буря на морі майстерно відтворена евфонічними засобами (алітерація, асонанс):

Синє моде звірюкою

То стогне, то виє,

Дніпра гирло затопило...

Поет подає досить детальний як для невеликого твору портрет Івана Підкови: запорозькі вуса, чуприна, по-козацьки заправлена за вухо, пригасла люлька... Отаман - людина розважлива, вправно керує флотом, визначає найбільш зухвалу мету походу - їхати «в гості» до самого турецького султана!

Так само хоробрими є й усі учасники походу: незважаючи на шторм, вони співають, а за своїм отаманом ладні йти всюди. Цікавими є діалоги між Іваном Підковою й козаками: вони (хоча і з деякою мірою ідеалізації) відтворюють традиції спілкування між козаками, що свідчить про певний рівень шляхетності козацького війська.

Морський похід триває: автор не дає опису бою та його наслідків. Перед читачем - лиш невелика замальовка, що дає змогу відчути історико-романтичний характер епохи, людських характерів, а також самостійно відтворити в уяві перспективу розвитку подій.

Автор вдало використовує для змалювання різних частин поеми віршові розміри: у першій частині, де гордість за минувшину поєднується із смутком від споглядання сучасної поетові дійсності, вжито і ямб, і хорей, що урізноманітнює оповідь; друга - описова - картина написана хореєм, одним із найбільш поширених для народної української пісні віршовим розміром, що надає творові динамізму, експресії.