Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«На вічну пам'ять Котляревському»
Тарас Шевченко (1814-1861)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)

Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Вірш написаний Т. Шевченком у 1838 році у Петербурзі під враженням звістки про смерть І. Котляревського. За жанром - це елегія, одна з перших у новій українській літературі. Твір умовно можна поділити на дві частини: перша - алегорична, де перший класик української літератури зображений солов’єм. З легкої руки невідомого автора найвизначнішої художньої пам’ятки «Слова про похід Ігорів», який звертається до поета «О Бонне, соловию стараго времени!», у національній літературі став традиційним образ поета-соловейка. До того ж, за слов’янською міфологією, соловей - провісник весни, оновлення, вільна пташка. Таким чином Шевченко наголосив, що своєю творчістю Котляревський провістив нове українське письменство, існування народної мови.

Соловейко щебече на калині й усіх вражає красою співу (Защебече соловейко - сохнуть дрібні сльози), навіть лютий злодій не може втримати щирих людяних почуттів від цього співу. Ця частина поезії містить чудові елегійні пейзажні картини:

Сонце гріє, вітер віє

З поля на долину.

Над водою гне з вербою

Червону калину.

На калині одиноке

Гніздечко гойдає.

А де ж дівся соловейко?

Не питай, не знає.

Разом із захопленням і пошаною творчості І. Котляревського, молодий поет у другій частині твору порушує проблему місця і ролі митця у суспільному житті, згадуючи «Енеїду», вказує на нерозривний зв’язок своєї творчості із словом І. Котляревського, якого шанобливо називає праведною душею, кобзарем, сизим орлом, батьком:

Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди;

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудуть!

Ці слова повного мірою виражають значення творчості І. Котляревського для української літератури. Вони викарбувані на пам’ятнику І. Котляревському в Полтаві.

Мова поезії - народна, з використанням національних символів (соловей, калина, сирота, дівчина, орел); традиційних порівнянь (доля, як мати дитину, убирає, доглядає; згадаю, заплачу, як тая дитина); постійних епітетів (дрібні сльози, убога хатина, лютий злодій, сизий орел, злая доля); метафор (серце в’яне; серце усміхнеться; з вітром могила в степу розмовляє). Поезія закінчується риторичним звертанням до І. Котляревського з проханням прийняти й привітати цю мову, «не мудру, та щиру». Молодий поет чекає на духовне благословення свого тільки-но початого творчого шляху І. Котляревським, який уже покинув цей світ і «червону калину», - це основний мотив поезії.

Сумні настрої твору, викликані смертю І. Котляревського, все ж мають чистий, світлий відтінок - не чорне горе постає з віршових рядків, а непохитна віра у те, що голос поета звучатиме, «поки сонце з неба сяє».

Поезія написана різними віршовими розмірами, що надає тексту форми живого спілкування, натхненності, щирості:

Сонце гріє, вітер віє

З поля на долину... (хорей)

Засне долина. На калині

І соловейко задріма... (ямб)

Недавно, недавно у нас в Україні

Старий Котляревський отак щебетав... (амфібрахій)